ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2020 року
Київ
справа №285/2663/16-а
адміністративне провадження №К/9901/43860/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації
про визнання дій неправомірними та стягнення коштів
за касаційною скаргою Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Романченка Є.Ю.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Моніча Б.С., суддів Капустинського М.М., Охрімчук І.Г.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12 квітня 2017 року, просив:
визнати дії Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації щодо невиплати йому компенсації за незаконно конфісковане майно його батька неправомірними;
стягнути з відповідача на його користь кошти по рішенню комісії №20 від 29 січня 1993 року за незаконно конфісковане майно та будівлі у його батька ОСОБА_2, посмертно реабілітованого, в сумі 70 тисяч карбованців.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме: зобов`язано Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації виконати рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що відповідач не виконуючи рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20 діяв протиправно.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту забезпечення поновлення прав позивача в даному випадку є зобов`язання відповідача виконати рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року № 20.
Разом з цим суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації на користь позивача коштів у сумі 70 тис. карбованців, оскільки виплата суми повинна бути проведена відповідним фінансовим органом у порядку, визначеному у пункті 22 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивачем не було подано відповідачу перелік документів, необхідний для отримання компенсації за незаконно конфісковане майно його батька відповідно до Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112).
Позиція інших учасників справи
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №285/2663/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 27 квітня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №285/2663/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 квітня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 29 січня 1993 року Ємільчинською районною комісією з питань поновлення прав реабілітованих прийнято рішення №20, за результатами розгляду матеріалів перевірки по заяві ОСОБА_1 та на підставі Положення про порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року №564.
Вказаним рішенням районна комісія з питань поновлення прав реабілітованих вирішила виплатити позивачу, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, за рахунок коштів районного бюджету грошову компенсацію за будівлі 55000 крб., за майно 15000 карбованців, які були незаконно вилучені у його батька ОСОБА_2
Загальна сума компенсації складала 70000 карбованців, її виплата доручена Ємільчинському райфінвідділу.
На неодноразові звернення позивача, Ємільчинська районна державна адміністрація Житомирської області повідомила про те, що відповідно до пункту 4 статті 90 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення для виплати компенсації реабілітованим належать до компетенції Головних управлінь праці та соціального захисту населення області та, відповідно, рекомендовано звернутися до Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської області.
В свою чергу, Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, посилаючись на пункт 2 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112), у своїх листах, повідомив ОСОБА_1 про те, що йому необхідно подати на розгляд наступні документи:
- документальне підтвердження факту неотримання грошової компенсації відповідно до рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20 протягом періоду з 29 січня 1993 року по 1 січня 2004 року;
- оригінал рішення комісії з поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20;
- оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом;
- копію свідоцтва про його народження;
- копію довідки про смерть реабілітованого.
Листи такого змісту направлено на адресу позивача у 2013-2017 роках, зокрема №03К-1896 від 9 січня 2014 року та №К-3138, №К-166 від 24 січня 2017 року.
Наведені обставини слугували підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року відповідають не повністю.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим установлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), який введеною в дію з 8 травня 1991 року.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №962-XII (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) необхідно вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Відповідно до положень статті 5 Закону № 962-XII вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом. Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 9 Закону № 962-XII вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покласти на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.