ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 240/4937/18
Провадження № 11-150заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Овруцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - Овруцьке ОУПФУ, ПФУ відповідно),
розглянула в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1, Овруцького ОУПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року (судді Гімон М. М., Берназюк Я. О., Гриців М. І., Мороз Л. Л., Кравчук В. Л.)
у зразковій справі за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФУ щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII);
- зобов`язати Овруцьке ОУПФУ провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м. Овручі Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, з 17 липня 2018 року він має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-XII підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрив провадження в цій справі.
19 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду про розгляд адміністративної справи № 240/4937/18 як зразкової.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 листопада 2018 року відкрив провадження у зразковій справі.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФУ щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова № 1210).
- зобов`язав Овруцьке ОУПФУ провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, визначеному постановою № 1210. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вимог
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 19 лютого 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити резолютивну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у частині вирішення питання про розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, прийнявши постанову про задоволення його позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ( ОСОБА_1 )
ОСОБА_1 зазначив, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не здійснив належної оцінки наданих позивачем доказів, чим порушив вимоги статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позивач зауважив, що він має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам,які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VІІІ) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).
А тому стаття 39 указаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
Відповідно до статті 71 Закону № 796-ХІІ дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Неможливо призупинити дію положень Закону № 796-ХІІ іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Кабінет Міністрів України не має повноважень зменшувати або відміняти встановлені законом пільги, тобто не має права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ.
Короткий зміст наведених в апеляційній скарзі Овруцького ОУПФУвимог
Овруцьке ОУПФУ подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу (Овруцького ОУПФУ)
На обґрунтування доводів скарги Овруцьке ОУПФУ зазначило, що суд першої інстанції, встановлюючи порядок застосування статті 39 Закону № 796-XII та зобов`язуючи ПФУ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу відповідно до вказаної норми у редакції до 01 січня 2015 року, перебрав на себе дискреційні функції Конституційного Суду України та Верховної Ради України.
Крім цього, ЗаконУкраїни від 04 лютого 2016 року № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII) є чинним, не визнавався таким, що не відповідає Конституції України, а тому починаючи з 01 січня 2016 року стаття 39 Закону № 796-XII діє в редакції Закону № 987-VIII, яка передбачає встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. При цьому ОСОБА_1 до цієї категорії осіб не належить.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито провадження у зразковій справі за вказаними апеляційними скаргами, а ухвалою від 24 квітня 2019 року зразкову справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши наведені в апеляційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню частково з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає в м. Овручі Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивачє особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, перебуває на обліку в Овруцькому ОУПФУ як отримувач пенсії по інвалідності.
До 01 січня 2015 року позивач отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
З 01 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ було виключено.
17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку із чим у жовтні 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи відновило Овруцьке ОУПФУ виплату йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Листом від 09 жовтня 2018 року № 710/02 відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17 липня 2018 року по цей час йому не нараховується і не виплачується.
Вважаючи таку бездіяльність Овруцького ОУПФУ протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
У статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147).
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VІІІ) у положеннях статті 97 закріплює порядок виконання рішень та висновків Суду.
Стаття 98 Закону № 2136-VІІІ передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Це враховано і в позовній заяві ОСОБА_1, який просив відновити виплати, передбачені частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, саме з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.