Постанова
Іменем України
24 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 552/3279/15-ц
провадження № 61-27470св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 липня 2017 року в складі судді
Турченко Т. В. та рішення Апеляційного суду Полтавської області
від 28 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності на частину домоволодіння, реальний розподіл домоволодіння та земельної ділянки.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він та його батько - ОСОБА_4, вирішили будувати приватний будинок для спільного проживання та домовилися про створення спільної власності за спільні кошти.
Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтави від 06 квітня 1993 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 1 500 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 . Проект спірного будинку був погоджений з архітектором 18 травня 1993 року, а з 1994 року розпочато будівництво.
Вказував, що будівництво відбувалося за спільні кошти та спільними зусиллями позивача та його батька. Зазначав, що відповідно до внесених коштів та затрачених зусиль його (позивача) частка складає 2/3 частини спірного домоволодіння, а ОСОБА_4 - 1/3 частина вказаного майна.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 домовилися, що після смерті останнього спірне майно перейде у власність позивача, про що буде складений відповідний заповіт.
Акт про закінчення будівництва та ввід в експлуатацію складений
01 червня 1999 року. Цей акт затверджений рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтава від 08 червня
1999 року. У подальшому видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями від 20 грудня 1999 року на ім`я ОСОБА_4, який 31 липня 2002 року отримав державний акт на право приватної власності на землю площею 1 500 кв. м на АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 дізнався про наявність нового заповіту від 08 травня 2014 року на користь ОСОБА_2 (сина позивача).
Вважає, що, змінюючи заповіт, батько порушив його право власності на створене спільне майно, а саме на домоволодіння і розпорядився його власністю на свій розсуд. Під час створення спільної власності позивач та його батько досягли домовленості, що йому ( ОСОБА_1 ) буде належати 2/3 частини домоволодіння, а ОСОБА_4 1/3 частина цього майна, оскільки для будівництва будинку, позивач продав свою однокімнатну квартиру, а кошти витратив на будівництво будинку. Крім того, на добудову будинку були витрачені кошти, які позивач заробляв за кордоном. Зазначає, що ОСОБА_4 міг заповідати тільки 1/3 частину спірного домоволодіння.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати частково недійсним заповіт, складений 08 травня 2014 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В. А.;
- визнати за ним право власності на 53/100 частин житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами на
АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 47/100 частин житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ;
- стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 139 164 грн як різницю часток при реальному розподілу;
- виділити йому у користування у житловому будинку літ. "А-2" приміщення: хол № 1-6 площею 23,8 кв. м, кімнату № 1-7 площею 11 кв. м, санвузол № 1-8 площею 11,3 кв. м, кімнату № 1-9 площею 18,7 кв. м, кладову № 1-10 площею 2,1 кв. м, коридор № 1-11 площею 3,3 кв. м (площа по внутрішнім обмірам складає 70,2 кв. м; у тамбурі літ. "а" приміщення: тамбур № 4 площею
6,4 кв. м (загальна площа 76,6 кв. м); по господарським будівлям: гараж
літ. "Б", сарай літ. "Б1", літня кухня літ. "Б2", навіс літ. "б4", навіс літ. "б5", навіс літ. "Г", сінник літ. "Д2", літній душ літ. "Е", 1/2 частину огорожі № 1,
1/2 частина огорожі № 2 та огорожі № 3, частину огорожі № 4.
- визнати частково недійсний державний акт на право приватної власності від 31 липня 2002 року, виданий на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1 ;
- визнати за ним право власності на 0,05 га земельної ділянки на
АДРЕСА_1 .
У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на домоволодіння на
АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після померлого ОСОБА_4, у строк, передбачений законом, звернувся із заявою про прийняття спадщини, а 15 січня 2015 року була відкрита спадкова справа.
Разом з тим, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджується листом нотаріуса від 17 березня 2016 року. Крім того, ОСОБА_1 не визнає право ОСОБА_2 на спадщину, що порушує права останнього.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 : житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок, який позначений в технічному паспорті під літ. "А-2", житловою площею 47,6 кв. м, загальною площею 190 кв. м, тамбур літ. "а", тераса літ. "а1", гараж літ. "Б", сарай літ. "Б1", літню кухню літ. "Б2", тамбур літ. "б1", сарай літ. "б2", сарай літ. "б3", навіс літ. "б4", навіс літ. "б5", навіс літ. "Г", сінник літ. "Д", літній душ літ. "Е", ворота огорожі № 1, огорожі
№ 2-4; на земельну ділянку площею 1 500 кв. м на
АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд
1 000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства 500 кв. м.
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його батько 14 травня 2004 року склав заповіт, яким заповів йому все своє майно. Після смерті батька позивач дізнався про наявність нового заповіту від 08 травня
2014 року на користь ОСОБА_2
Ознайомившись зі змістом заповіту від 08 травня 2014 року, ОСОБА_1 побачив, що він підписаний не спадкодавцем, а іншою особою. Отже, ОСОБА_4 не мав наміру вчиняти заповіт від 08 травня 2014 року, тому він є недійсним.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, складений 08 травня 2014 року ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В. А.
Ухвалами Київського районного суду міста Полтави від 23 березня 2016 року та від 08 червня 2016 року вказані позови об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 25 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2, спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок, який позначений на технічному паспорті під літ. "А-2", житловою площею 47,6 кв. м, загальною площею 190 кв. м, тамбур літ. "а", терасу
літ. "а1", гараж літ. "Б", сарай літ. "Б1", літню кухню літ. "Б2", тамбур літ. "б1", сарай літ. "б2", сарай літ. "б3", навіс літ. "б4", навіс літ. "б5", навіс літ. "Г", сінник літ. "Д", літній душ літ. "Е", ворота огорожі № 1, огорожі № 2-4.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1 500 кв. м на АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд 1 000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства 500 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме ОСОБА_4 був власником спірного домоволодіння та земельної ділянки, що підтверджується належними доказами, дослідженими у судовому засіданні, та як власник розпорядився своїм майном та заповів його своєму онуку - ОСОБА_2 .
Надані ОСОБА_1 докази не підтверджують його участі у будівництві спірного житлового будинку, оскільки такі докази (квитанції, накладні, чеки тощо) не підтверджують, що кошти останнього були витрачені саме на будівництво домоволодіння на АДРЕСА_1 . Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що кошти від продажу належної ОСОБА_1 квартири та кошти, які він заробив за кордоном були витрачені на будівництво вищевказаного домоволодіння.
Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка надавалась йому з батьком для спільної забудови, а тому підлягає розподілу, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог частково.
Визнано за ОСОБА_2, спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1, який позначений на технічному паспорті під літ. "А-2", надвірні будівлі: гараж літ. "Б", сарай літ. "Б1", літню кухню
літ. "Б2".
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1 500 кв. м на АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд 1 000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства 500 кв. м.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 за життя набув та оформив право власності на будинок з підвалом на АДРЕСА_1 літ. "А-2", гараж літ. "Б", сарай літ. "Б-1", літню кухню
літ. "Б-2", вбиральню літ. "В".
Другий технічний паспорт, виготовлений після смерті спадкодавця на замовлення ОСОБА_1 26 листопада 2016 року, містить перелік самочинно збудованих ОСОБА_4 будівель у вказаному домоволодінні. Так, у 2007 році було добудовано тамбур літ. "б1", сарай
літ. "б2", сарай літ. "б3", навіси літ. "б4, Б5", у 2009 році добудовано навіс
літ. "г", сінник літ. "д", літній душ літ. "Е", у 2002 році добудовано ворота огорожі № 1, огорожу № 2, огорожу № 3 та огорожу № 4.
У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна.
Отже, задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на вищевказане самочинно побудоване майно за спадкоємцем
ОСОБА_2 , яке за життя не належало спадкодавцеві (відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно на ім`я спадкодавця), суд першої інстанції порушив норми матеріального права, фактично визнавши право власності за позивачами без будь-якої правової підстави.
У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що житловий будинок та допоміжні (нежитлові) приміщення, господарські споруди на
АДРЕСА_1 належать позивачу та ОСОБА_4 (батько позивача) на праві спільної власності, оскільки вони проживали однією сім`єю та спільно будували будинок у 1994-2004 роках, проте суди на вказані обставини уваги не звернули.
Суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 17 Закону України "Про власність" в редакції, чинній на час будівництва та реєстрації спірного будинку.
Вирішуючи справу щодо вимог ОСОБА_2 про визнання права власності, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що до складу спірного об`єкту нерухомості входять об`єкти самочинного будівництва.
Рішення суду апеляційної інстанції про визнання права власності в порядку спадкування суперечить статті 381 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.