Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 638/13346/18
провадження № 61-12122св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Управління освіти Шевченківського району Харківської міської ради, Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 131 Харківської міської ради Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2019 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління освіти Шевченківського району Харківської міської ради Харківської області (далі - Управління освіти), Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 131 Харківської міської ради Харківської області (далі - Харківська школа № 131) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 12 листопада 2013 року вона працювала
у Харківській школі № 131 на посаді вихователя групи продовженого дня та
з 31 серпня 2018 року її було звільнено із займаної посади на підставі пункту
1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату відповідно до наказу № 378-К від
31 серпня 2018 року. Вказувала, що фактично скорочення штату не проводилось, а підставою стало домагання директора школи до неї та його погрози про її звільнення. При звільнення з посади їй не було надано право на першочергове залишення на посаді згідно з частиною першою та пунктами другим, третім частини другої статті 42 КЗпП України, оскільки вона має вищу освіту та високу кваліфікацію, найбільш неперервний стаж роботи серед інших працівників, педагогічний стаж її складає більш 10 років та має на утриманні матір, яка
є особою з інвалідністю 2 групи.
У зв`язку з цим з урахуванням уточнених позовних вимог просила поновити її на роботі на посаді вихователя групи продовженого дня Харківської школи № 131, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу на день винесення судом рішення у сумі 57 323,40 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харковавід 15 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди керувалися тим, що відповідно до наказу про припинення трудового договору від 31 серпня 2018 року № 378-к ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників з дотриманням вимог, передбачених статтею 49-2 КЗпП України, яка була своєчасно повідомлена про наступне вивільнення, враховано відсутність переважного права на залишенні на роботі, оскільки вона не має вищої педагогічної освіти.
Відповідачем дотримано вимоги статті 43 КЗпП України та визнано обгрунтованим рішення профспілкового комітету про надання згоди на звільнення працівника.
Аргументи учасників справи
У липні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у частині поновлення на роботі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив чи дійсно у школі мало місце скорочення штатів, прийнявши висновок суду першої інстанції щодо цього за основу. У постанові суду апеляційної інстанції немає жодної думки стосовно її твердження про штучне створення "скорочення штатів". Вважала, що суд неправильно встановив обставини справи, порушив норми матеріального права, не надав належної оцінки безпідставності її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, апеляційний суд формально перевірив рішення суду першої інстанції, не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, не вирішив її клопотання розглянути справу в загальному порядку і надати їй можливість особисто підтримати свою апеляційну скаргу.
Відзиву іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.
Рух справи