ПОСТАНОВА
Іменем України
27 квітня 2020 року
Київ
справа №815/1186/16
адміністративне провадження №К/9901/21323/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №815/1186/16
за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2,
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Марина П.П.)
і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Ступакової І.Г., суддів Бітова А.І., Милосердного М.М.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, у березні 2016 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі також - "ГУ ДМС України в Одеській області"), в якому просив зобов`язати відповідача визначити в паспорті громадянина України ОСОБА_2 поруч з написом державною мовою " ОСОБА_2 " російською мовою " ОСОБА_2 " відповідно до статті 13 Закону України "Про засади державної мовної політики".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Приморський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області відмовив ОСОБА_2 у реалізації права, встановленого статтею 13 Закону України "Про засади державної мовної політики", і видав паспорт, у якому відомості про особу внесені українською мовою і латинськими літерами. Вказана норма Закону прямо передбачає право громадянина за його вибором на внесення відомостей у паспорт громадянина України або у документ, що його посвідчує, поруч із державною мовою регіональною мовою або мовою меншин України.
Відтак, позивач вважає, що відповідач порушив вимоги Європейської хартії регіональних мов або меншин, зобов`язання по якій Україна прийняла на себе 15 травня 2003 року. Одночасно, відповідно до рішень Одеської міської ради №2419-VI від 13 серпня 2012 року та Одеської обласної ради №578-VI від 15 серпня 2012 року передбачено регіональний статус російської мови на території Одеської області і міста Одеси.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року, позов задоволено.
Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області" визначити в паспорті громадянина України ОСОБА_2 поруч з написом державною мовою " ОСОБА_2 " російською мовою " ОСОБА_2 " відповідно до статті 13 Закону України "Про засади державної мовної політики".
Судові рішення мотивовані тим, що за умови зобов`язань країни відповідними заходами поглиблювати взаєморозуміння між всіма мовними групами населення країни та необхідності при визначенні своєї політики щодо регіональних мов або мов меншин враховувати потреби та побажання тих груп населення, які користуються цими мовами, у зв`язку з невизначеністю порядку виконання норми статті 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" щодо видачі паспорта громадянина України, встановленого Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України №302 від 25 березня 2015 року, позовні вимоги є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На думку скаржника, судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, є незаконними і необґрунтованими.
Скаржник вважає, що суди не врахували вимоги статті 17 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", відповідно до якої вказані документи оформляються українською мовою. У визначених цим Законом випадках друкована інформація в документах наводиться також іноземними мовами. У визначених Кабінетом Міністрів України випадках друкована інформація про особу у документах може наводитися через скісну риску латинськими літерами.
Одночасно, скаржник зазначає, що відповідно до вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову №302 "Про затвердження зразка бланку, технічного опису та порядок оформлення видачі, обміну, пересилання, повернення державі, знищення паспорту громадянина України", якою визначено зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм. Пунктом 6 цієї постанови визначено зразок бланку паспорта громадянина України. Відповідач, який є територіальним відділенням ДМС України, неухильно дотримується зразка бланка паспорту.
Зокрема, відповідно до пунктів 10, 15 вказаної постанови найменування полів для внесення інформації про особу та реквізити у зоні візуальної перевірки паспорта зазначаються українською та англійською мовами. У паспорті прізвище, ім`я особи, її місце народження зазначаються українською мовою і латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. По-батькові особи зазначається українською мовою. Виконання поруч з написом державною мовою - прізвище, ім`я, по-батькові - російською мовою не передбачено.
Позивач не надав суду свого відзиву на касаційну скаргу.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди попередніх інстанцій встановили, що у лютому 2016 року у зв`язку з досягненням ОСОБА_2, в інтересах якої діє позивач, 16-річного віку остання звернулась до Приморського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області щодо отримання паспорту, та, на підставі статті 13 Закону України "Про засади державної мовної політики", Європейської хартії регіональних мов або меншин, рішень Одеської міської ради №2419-VI від 13 серпня 2012 року та Одеської обласної ради №578-VI від 15 серпня 2012 року, якими передбачається регіональний статус російської мови на території Одеської області та міста Одеси, подала заяву про внесення до паспорту громадянина України відомостей про неї державною мовою і поруч російською мовою.
19 лютого 2016 року ОСОБА_2 видано паспорт громадянина України та, в подальшому, ГУ ДМС України в Одеській області надало позивачу відповідь від 10 березня 2016 року №4/1-257, згідно якої проінформовано, що відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи її спеціальний статус" від 25 березня 2015 року і постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25 березня 2015 року "Про затвердження зразка бланку, технічного опису та порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, повернення державі, знищення паспорту громадянина України" не передбачено оформлення паспорта громадянина України з внесенням інформації про особу російською мовою.
Суди встановили, що рішенням Одеської обласної ради "Про заходи щодо імплементації положень Закону України "Про засади державної мовної політики" на території Одеської області" №578-VI від 15 серпня 2012 року та рішенням Одеської міської ради №2419-ІV від 13 серпня 2012 року "Про реалізацію положень Закону України "Про засади державної мовної політики" в місті Одеса" передбачено, що на території Одеської області поряд з українською мовою як державною поширеною є російська мова як регіональна та до неї застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов, що передбачені у Законі України "Про засади державної мовної політики".
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно положень Європейської хартії регіональних мов або меншин, ратифікованої Україною 15 травня 2003 року, стосовно регіональних мов або мов меншин, в межах територій, на яких такі мови використовуються, та відповідно до стану кожної мови, сторони будують свою політику, законодавство та практику на таких цілях та принципах: a) визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства; b) поважання кордонів кожної географічної місцевості, в якій використовується регіональна мова або мова меншини, з метою забезпечення, щоб існуючий раніше або новий адміністративний розподіл не створював перешкод розвиткові відповідної регіональної мови або мови меншини; c) необхідність здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин з метою їх збереження; d) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин, в усній та письмовій формі, у суспільному та приватному житті і/або заохочення такого використання; e) підтримання і розвиток стосунків з питань, що охоплюються цією Хартією, між групами, які використовують регіональну мову або мову меншини, та іншими групами населення держави, які вживають мову в такій самій або схожій формі, а також започаткування культурних стосунків з іншими групами населення держави, що користуються різними мовами; f) передбачення належних форм і засобів викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях; g) передбачення особам, які не володіють регіональною мовою або мовою меншини і які проживають у місцевості, де вона використовується, можливостей вивчати її за своїм бажанням; h) сприяння здійсненню наукових досліджень в галузі регіональних мов або мов меншин в університетах чи аналогічних установах; i) розвиток відповідних форм транснаціональних обмінів з питань, що охоплюються цією Хартією та що стосуються регіональних мов або мов меншин, які використовуються в такій самій або схожій формі у двох або більше державах.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.
Статтею 5 Закону України "Про засади державної мовної політики" передбачено, що державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.
При здійсненні державної мовної політики Україна дотримується таких цілей і принципів: 1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками; 2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави із створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і в тих випадках, де це є виправданим; 3) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови; 4) підтримання і розвиток культурних взаємин між різними мовними групами; 5) забезпечення умов для вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах; 6) сприяння здійсненню наукових досліджень у сфері мовної політики; 7) розвиток міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах; 8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку; 9) застосування принципу плюрилінгвізму, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами.
Держава сприяє розвитку багатомовності, вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед тих, які є офіційними мовами Організації Об`єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.
Частинами другою, третьою статті 7 Закону України "Про засади державної мовної політики" визначено, що у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.
До кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.
За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.
До того ж частина перша статті 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" передбачає, що паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про засади державної мовної політики" передбачено, що до приведення у відповідність із цим Законом чинні нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.