Постанова
Іменем України
22 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 236/3323/18
провадження № 61-7609св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Донецька залізниця",
особа, яка подавала апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Укрзалізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 грудня 2018 року у складі судді Ткачова О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Жданової В. С., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Державного підприємства "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця", Підприємство) про стягнення заборгованості із заробітної плати, посилаючись на те, що в період з 20 червня 2006 року по 08 листопада 2017 року він працював на посаді головного бухгалтера Дебальцевського загону воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця". З березня 2016 року Підприємство нараховувало, однак не виплачувало йому заробітну плату. У зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору 08 листопада 2017 року він звільнився з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак всупереч вимогам статей 47, 116 КЗпП України відповідач не провів з ним повного розрахунку в день звільнення, зокрема не виплатив заробітну плату за період з 01 березня 2016 року по 08 листопада 2017 року, розмір якої з відрахуванням всіх обов`язкових платежів (податків та зборів) становить 34 662,16 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ДП "Донецька залізниця" на свою користь заборгованість із заробітної плати у вказаному розмірі.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 грудня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 34 662,16 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України та Законом України "Про оплату праці". Сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт невиконання Регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", з якою позивач до 08 листопада 2017 року перебував у трудових відносинах, свого обов`язку здійснити повний розрахунок в день звільнення працівника.
Постановою Донецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, а рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 грудня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що ПАТ "Українська залізниця" є неналежним відповідачем у справі, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ "Українська залізниця" внесена до цього реєстру 21 жовтня 2015 року. При цьому ДП "Донецька залізниця" реорганізоване шляхом злиття з ПАТ "Українська залізниця" та є його регіональною філією.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ "Укрзалізниця", яке змінило назву на АТ "Укрзалізниця", є неналежним відповідачем, оскільки не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення ДП "Донецька залізниця". ПАТ "Укрзалізниця" є новою юридичною особою, утвореною відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", за змістом якої проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються) та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця". Між ДП "Донецька залізниця" та АТ "Укрзалізниця" відсутній передавальний акт, який би підтверджував перехід до статутного капіталу Товариства всіх прав, активів, зобов`язань і боргів Підприємства. Згідно з трудовою книжкою позивач перебував у трудових відносинах з ДП "Донецька залізниця", а не з Регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Крім того, Товариство не отримувало копії позовної заяви та ухвали про відкриття провадження, що є порушенням його права на ефективний захист.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Краснолиманського міського суду Донецької області.
14 серпня 2019 року справа № 236/3323/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Судами встановлено, що з 20 червня 2006 року ОСОБА_1 працював на посаді головного бухгалтера Дебальцевського загону воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця", а 08 листопада 2017 року був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору).
При звільненні з роботи остаточний розрахунок з позивачем не було проведено, а саме йому не виплачена заробітна плата за період з 01 березня 2016 року по 08 листопада 20127 року розмірі 34 662,16 грн, що підтверджується довідкою Дебальцевського загону воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця" від 21 вересня 2018 року № 358.