1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України



24 квітня 2020 року

Київ

справа №826/1978/17

адміністративне провадження №К/9901/53273/18



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 (суддя Аблов Є.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 (головуючий суддя Кобаль М.І., судді: Губська О.А., Карпушова О.В.) у справі № 826/1978/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,



ВСТАНОВИВ:



Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (далі по тексту - Позивач, ТОВ "Карпатигаз") звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0052881206 від 08.09.2016, яким нараховано штраф у сумі 5 689 470,73 грн. (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що камеральна перевірка з питань своєчасності сплати ТОВ "Карпатигаз" самостійно визначеного податкового зобов`язання з податку на додану вартість була проведена відповідачем поза межами наданої йому законодавчої компетенції. Також позивач заперечує висновки акта перевірки від 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30 щодо порушення ТОВ "Карпатигаз" вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України в частині недотримання 10-денного строку сплати податкового зобов`язання у розмірі 56 894 708 грн. з тієї підстави, що затримка у перерахуванні податку до відповідного бюджету виникла виключно з вини обслуговуючого банку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.09.2016 №0052881206.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані висновком про те, що дії податкового органу по проведенню перевірки з питань своєчасності сплати зобов`язань з податку на додану вартість, результати якої оформлені актом 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30, є протиправними, а відтак ця перевірка не може породжувати правових наслідків. Здійснивши аналіз положень податкового законодавства стосовно видів перевірок, порядку та повноти їх проведення, суди дійшли висновку, що на час проведення відповідачем перевірки питання своєчасності сплати зобов`язань з податку на додану вартість відповідно до приписів статті 75 Податкового кодексу України були предметом саме документальної перевірки.

При цьому суд першої інстанції дослідив надані позивачем документи в підтвердження своєчасного надання платіжного доручення банківській установі на виконання обов`язку сплати податкового зобов`язання та дійшов висновку про відсутність документальних доказів, які свідчать про виконання позивачем усіх дій, які від нього залежали, для своєчасного (30 травня 2016 року), тобто у строки, встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, подання до банку платіжного доручення №1465 від 30 травня 2016 року про перерахування до бюджету грошового зобов`язання з податку на додану вартість за квітень 2016 року у розмірі 5689470,73 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на невірне застосування судами норм матеріального та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати постанови судів попередніх інстанцій, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 57.1 статті 57, статті 126 Податкового кодексу України та процесуального права, а саме : статей 78, 90, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від Товариства до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на законність та обґрунтованість цих рішень.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що18.05.2016 року ТОВ "Карпатигаз", як оператором спільної діяльності між ПАТ "Укргазвидобування", ТОВ "Карпатигаз" і компанією Місен Ентерпрайзіс АБ за договором №3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002 року, подало до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві електронну звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2016 року.

За змістом зазначеної податкової декларації реєстраційний №9080473288 від 18.05.2016 року, ТОВ "Карпатигаз",за результатами договору про спільну діяльність, задекларувало до сплати за звітний період податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 56 894 708 грн.

30.05.2016, з метою своєчасної та повної сплати вказаного податкового зобов`язання, в електронній системі "Система дистанційного банківського обслуговування клієнтів IFOBS" (далі по тексту - Клієнт-банк), було сформовано та направлено на проведення платежу обслуговуючому банку (ПАТ "Сбербанк") електронне платіжне доручення № 1465.

Вказаний платіжний документ хоч і був прийнятий банком 30.05.2016 року (в межах операційного дня), однак операція за ним була проведена лише наступного дня (31.05.2016 року).

19.08.2016 року посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена перевірка з питань своєчасності сплати платником податку самостійно визначеного у податковій декларації реєстр. №9080473288 від 18.05.2016 року податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом було складено акт від 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30. За висновками акта перевірки, відповідачем встановлено порушення платником податку граничного строку сплати узгодженого грошового зобов`язання з названого податку, передбаченого п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: граничний термін сплати (до 30.05.2016 року) податку у розмірі 56 894 708 грн. було прострочено на один день, тобто сплачено - 31.05.2016.

08.09.2016 року, на підставі акта перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0052881206, яким на підставі абз. 2 ст. 126 Податкового кодексу України за порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов`язання у розмірі 56 894 707,34 грн. з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу всього на 1 календарний день, нарахував платнику податків штраф у сумі 5689470,73 грн. (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання) (далі по тексту - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

Позивач, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.


................
Перейти до повного тексту