ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2020 року
Київ
справа №820/6354/16
адміністративне провадження №К/9901/3147/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого (судді-доповідача) - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року ухвалену у складі головуючого судді Панченко О.В., суддів Бадюкова Ю.В., Старосєльцевої О.В. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Тацій Л.В., суддів Григорова А.М., Подобайло З.Г.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України, в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив:
- визнати відмову ГУ ДМС України у Харківській області в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №58 від 05.09.2016 року неправомірною та скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області №142 від 05.09.2016 року;
- визнати рішення ДМС України про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС України в Харківській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №52-16 від 31.10.2016 року неправомірним та скасувати його;
- зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти та розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. На обґрунтування позову зазначає про неправомірність прийнятих відповідачами рішень посилаючись на зміну умов, за яких може бути застосований п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" та не врахування при винесенні оскаржених рішень інформації про країну його походження та істотні зміни, які там відбулись.
ІІ. Установлені судами обставини справи
3. Позивач неодноразово звертався із заявами про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
4. За результатами розгляду поданої позивачем заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту від 21.01.2013 року, ДМС України 10.06.2013 було прийнято рішення №352-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв`язку із відсутністю умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
5. За результатами оскарження позивачем вказаного рішення ДМС України Харківським окружним адміністративним судом, 07 серпня 2013 року, винесена постанова по адміністративній справі №820/5427/13, якою позов залишено без задоволення, яка після перегляду апеляційною та касаційною інстанціями залишена без змін.
6. Наказом ГУ ДМС України в Харківській області №106 від 14.05.2015 року відмовлено громадянину Лівану ОСОБА_1 в прийнятті заяви від 14.05.2015 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через те, що передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися.
7. У вересні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту від 05 вересня 2016 року. До заяви наданий переклад національного паспорту, виданого 06.07.2007 року, терміном дії до 16.01.2018 року.
8. Наказом ГУ ДМС України в Харківській області №142 від 05.09.2016 року відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що заявник видає себе за іншу особу, а також, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а зазначені умови не змінилися.
9. Повідомленням від 05.09.2016 №58 ГУ ДМС в Харківській області позивача повідомлено про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв`язку із відсутністю умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на підставі наказу ГУ ДМС в Харківській області від 05.09.2016 року №142.
10. 09 вересня 2016 року позивач звернувся до ДМС України зі скаргою на наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 05.09.2016 №142 та просив переглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Повідомленням від 16.11.2016 року №86 позивача поставлено до відома, що ДМС України прийнято рішення від 31.10.2016 року №52-16 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з тим, що вказане рішення ГУ ДМС України прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством і з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
12. На момент подання останньої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач перебував на території України нелегально, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 07.05.2015р. позивачем сплачено штраф за порушення правил перебування в Україні.
13. Суть спору полягає у визначенні правомірності прийнятих відповідачами рішень.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
14. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
15. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачами рішень.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги і аргументи сторін
16. Не погоджуючись з судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків судів обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права просить скасувати оскаржені рішення, а справу направити на новий розгляд.
17. Державною міграційною службою України поданий відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення інстанції без змін .
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI.
20. Згідно пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
21. Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
22. У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
23. Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
24. Згідно з наказом ГУ ДМС України в Харківській області №142 від 05.09.2016 року підставою для відмови в прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено зокрема те, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а зазначені умови не змінилися.