ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2020 року
Київ
справа №818/783/16
адміністративне провадження №К/9901/24786/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року (суддя Кунець О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (головуючий суддя Старосуд М.І, судді: Яковенко М.М., Лях О.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд-Петролеум" до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Голд-Петролеум" (далі - позивач, Товариство) звернулося з позовом до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000652201 від 27.10.2015, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 362500,00 грн., з яких 290000,00 грн. за основним платежем та 72500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт № 387/18-17-22-0005/31268958 від 14.09.2015, в якому встановлено порушення, зокрема, вимог абзацу 2 пункту 181.1 статті 181, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження ПДВ в сумі 290081,00 грн.
У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Лісун" без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це неподанням до перевірки сертифікатів відповідності, паспортів якості, журналів обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою N -13НП, змінних звітів АЗС за формою N -17НП; доцільність придбання, зберігання та використання товару (суміш вуглеводнів, бензино-лігроїнова фракція) в господарській діяльності Товариства не підтверджені будь-якими доказами.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області №0000652201 від 27.10.2015.
Рішення обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій з контрагентом (ТОВ "Лісун") щодо поставки суміші вуглеводнів, бензино-лігроїнової фракції, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентом своїх зобов`язань. Вказував, що чинним законодавством, зокрема, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155; далі - Інструкція) передбачено особливий порядок приймання нафтопродуктів, який не був дотриманий позивачем, що, в свою чергу, свідчить про відсутність взаємовідносин останнього з контрагентом. Крім того, наголошував, що доцільність придбання, а також зберігання і використання у господарській діяльності товару не встановлено; будь-яких відповідей та документів на звернення податкового органу щодо проведення інвентаризації запасів, надання журналів обліку надходження нафтопродуктів тощо подано не було.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 17.06.2013 між ТОВ "Лісун" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки №39, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.
Постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти за умови оплати їх вартості, оформлення накладних та інших документів, які є невід`ємною частиною договору. При передачі нафтопродуктів постачальник на вимогу покупця надає сертифікати відповідності заводу виробника з переліком найменування нафтопродуктів. Постачальник зобов`язаний повідомити покупця про відвантаження товару протягом однієї доби після отримання відвантажувальної відомості вантажовідправника (підпункти 2.1.1-2.1.3 пункту 2.1 договору).
У відповідності до пункту 3.1 договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати технічним умовам і державним стандартам, діючим на території України й підтверджуватися паспортом (сертифікатом) якості заводу виробника.