Постанова
Іменем України
17 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 750/11120/17
провадження № 61-3531св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, на боці якої виступає Чернігівська місцева прокуратура, Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, Головне управління Національної поліції в Донецькійобласті, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційними скаргами ОСОБА_1, заступника прокурора Чернігівської області, Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2018 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Позовна заява мотивована тим, що він з 2006 по 2009 роки виконував обов`язки начальника Єнакіївського відділення АКБ "Укрсоцбанк". У зв`язку із виданими банком протягом 2006 року кредитами, які в подальшому не були погашені, він у 2008 році неодноразово допитувався слідчим та працівниками УБОЗ. 19 січня 2009 року був проведений обшук його житла в присутності дружини та дитини, здійснено виїмку документів та жорсткого диску комп`ютера. 26 січня 2009 року щодо нього порушено кримінальну справу за частиною п`ятою статті 191 КК України та оголошено його в розшук. На квартиру, де він проживав із сім`єю накладено арешт. 05 вересня 2009 року його було звільнено з роботи. Проводились оперативно-розшукові дії, зокрема, стеження за житлом його рідних, допит дружини та близьких родичів. 22 червня 2009 року його затримано та 02 липня 2009 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. З 25 вересня 2009 року по 01 квітня 2014 року він перебував під підпискою про невиїзд. 27 грудня 2010 року та 28 грудня 2011 року порушена проти нього справа постановами суду направлялась на додаткове розслідування у зв`язку з відсутністю належних доказів його вини. Лише 01 квітня 2014 року він дізнався про існування постанови від 16 лютого 2012 року про припинення відносно нього кримінальної справи. Посилаючись на незаконність порушення щодо нього кримінальної справи, проведення слідчих дій, які тривали протягом 8 років і 11 місяців, перебування під арештом в СІЗО, внаслідок чого у нього суттєво погіршився стан здоров`я, що призвело до отримання інвалідності, були втрачені нормальні життєві зв`язки із сім`єю та близькими, він був звільнений з робот. Крім того, накладений арешт на його майно, на час звернення з цим позовом, не знятий. Оскільки на його житло в м. Донецьку був накладений арешт, у 2014 році він не зміг продати своє майно та виїхати разом із сім`ю із м. Донецька, де розпочалось проведення АТО.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 суд стягнути на його користь моральну шкоди, яку він оцінив в 10 000 000,00 грн.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 січня 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, до участі в справі на стороні відповідача Державної казначейської служби на підставі поданої заяви допущено прокурора Чернігівської місцевої прокуратури, залучено в якості співвідповідача Головне управління МВС України в Донецькій області.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 квітня 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, до участі в справі в якості співвідповідача залучено Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Донецькій області.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку моральну шкоду в сумі 250 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом тривалий час, що є підставою для відшкодування йому завданої моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням обставин справи та в межах, встановлених законом, був визначений судом у 250 000,00 грн.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2019 року Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2018 року змінено в частині суми моральної шкоди, що стягнута на користь ОСОБА_1, збільшено суму з 250 000,00 грн до 400 000,00 грн.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачу завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету. Визначивши до стягнення 250 000,00 грн, суд першої інстанції на порушення частини четвертої стаття 265 ЦПК України не навів в рішенні жодних розрахунків зазначеної суми. При визначенні суми моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що наслідки незаконного порушення проти ОСОБА_1 кримінального провадження тривають і досі, оскільки вилучено при обшуку в 2009 році майно не повернуто, а належна позивачеві квартира і досі перебуває під арештом, який на даний час не скасований, незважаючи на те, що кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 припинено ще 16 лютого 2012 року. ОСОБА_1 майже сім років після закриття щодо нього кримінального переслідування позбавлений права мирно володіти своїм майном, що є втручанням в право особи на мирне володіння майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами належним чином не встановлено чи дійсно позивачу заподіяно моральної шкоди, не зазначено в чому конкретно вона полягає, не досліджено характеру немайнових втрат. При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, судами не застосовано до спірних правовідносин пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Крім того, судами безпідставно покладено обов`язок по сплаті судового збору на Держану казначейську службу.
Також у лютому 2019 року до Верховного Суду із касаційною скаргою звернувся ОСОБА_2, який посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити судові рішення першої та апеляційної інстанцій та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано в повній мірі усіх моральних, фізичних та психологічних страждань, які були заподіяні йому незаконними діями органів досудового слідства, а також наслідків таких дій, які зазнав він та його родина. Вказує, що він десять років витратив на юридичну боротьбу із незаконними діями органів досудового слідства, через які втратив здоров`я, роботу, перспективу кар`єри банківського керівника, довіру серед близьких та знайомих людей, отримав інвалідність. Внаслідок незаконних дій, втрату роботи в сім`ї виникали сварки, які призвели до розлучення з дружиною. Позивач також зазначає, що йому і досі не повернуті речі, які були вилучені під час обшуку та не знято арешт з майна, в тому числі і з квартири у м. Донецьку, якою він не може розпорядитися, щоб придбати житло у м. Чернігові, де він взятий на облік як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України. Вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судами, не є достатнім для поновлення його прав, внаслідок незаконного кримінального переслідування протягом 3 років 21 дня.
У лютому 2019 року до Верховного Суду із касаційною скаргою звернувся заступника прокурора Чернігівської області, який посилаючись на неправильне застосування судами нормматеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що дії слідчого під час проведення досудового розслідування неправомірними не визнавались, як і дії та процесуальні документи суду, прийняті у даному кримінальному провадженні, такі дії були направлені виключно для з`ясування дійсних обставин кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, судами безпідставно не взято до уваги факт тривалого розшуку ОСОБА_1 (з 26 січня 2009 року по 22 червня 2009 року), оскільки уникнення позивача від слідства протягом 5 місяців не сприяло своєчасному і достовірному встановленню фактичних обставин, перешкоджало швидкому і об`єктивному розслідуванню кримінальної справи. Позивачем у заявленому позові не наведено конкретних обставин у чому саме виражається завдана моральна шкода та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання такої шкоди. Позивач наводить перелік слідчих дій та їх наслідки, більшість з яких стосуються його колишньої дружини, доньки та батьків, а не особисто позивача. Після закриття кримінальної справи ОСОБА_2 не вживають заходи щодо скасування накладеного арешту на квартиру, що вказує на його умисну бездіяльність з метою подальшого збагачення. Розмір моральної шкоди, визначений позивачем у сумі 10 000 000,00 грн не лише суперечить положенням законодавства, але й призведе до збагачення позивача за рахунок коштів держави, що є неприпустимим.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У запереченнях на касаційні скарги ОСОБА_1 зазначає, що доводи касаційних скарг є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи, відшкодування моральної шкоди в спірних правовідносинах проводиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
У відзивах на касаційну скаргу заступник прокурора Чернігівської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області зазначають, що позивачем не наведено розрахунку суми моральної шкоди, яку він заявляв у позові, обставини, із яких він виходив, визначаючи саме такий розмір шкоди. Доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди із розміром, визначеної судами моральної шкоди, проте на підтвердження більшої суми, останнім жодних доказів не надано.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами установлено, що 21 січня 2009 року на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 постановою слідчого управління ГУМНС України в Чернігівській області накладено арешт, зокрема й на квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою старшого слідчого СВ ГУ МВС України у Донецькій області Малаханова А. В. від 26 січня 2009 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України. У цей же день ОСОБА_1 оголошено в розшук (а. с. 38-39 т. 1).
У квартирі АДРЕСА_1, де проживав ОСОБА_1, в лютому 2009 року проведений обшук, під час якого вилучено ряд документів та з системного блоку жорсткий диск. Дані про повернення позивачу цього майна матеріали справи не містять (а. с. 41-42 т. 1).
05 лютого 2009 року ОСОБА_1 звільнено з посади т.в.о. заступника начальника Єнакіївського відділення АКБ "Укрсоцбанк" за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (відсутність на роботі без відомих поважних причин) (а. с. 69 т. 1).
22 червня 2009 року ОСОБА_1 був затриманий працівниками Макіївського УВС України в Донецькій області та ВБОЗ (а. с. 43-44 т. 1).
25 червня 2009 року Ворошиловським районним судом м. Донецька строк затримання ОСОБА_1 продовжено на 10 діб, а вже 02 липня 2009 року цим же судом ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
11 серпня 2009 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчинення злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.
Постановою Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 вересня 2009 року ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою замінено на підписку про невиїзд. 25 вересня 2009 року ОСОБА_1 звільнений із зали суду (а. с. 67 т. 1).
Кримінальна справа постановою Єнакіївського міського суду Донецької області від 27 грудня 2010 року була повернута прокурору м. Єнакієве для проведення додаткового розслідування. Вказана постанова скасована ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17 червня 2011 року (а. с. 53-59 т. 1).
Постановою Єнакіївського міського суду Донецької області від 28 грудня 2011 року кримінальна справа знову була повернута прокурору м. Єнакієве для проведення додаткового розслідування (а. с. 60-66 т. 1).
У подальшому, постановою слідчого СВ ГУ МВС України у Донецькій області Павлової М. О. від 16 лютого 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України припинено на підставі пункту 2 частини першою статті 6 КПК України - за відсутністю об`єктивних даних, що вказують на скоєння ОСОБА_1 злочину, що йому інкримінувався (а. с. 70-72 т. 1).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом три роки 21 день. Був затриманий та перебував під вартою з 22 червня 2009 року по 25 вересня 2009 року, тобто 65 днів. Запобіжний захід у виді підписки про невиїзд тривав з 25 вересня 2009 року по 16 лютого 2012 року, тобто 2 роки 4 місяці 22 дні.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.