Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 335/12379/17
провадження № 61-240св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2018 року у складі судді Шалагінової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу (далі - Запорізький МНО) Корнієнко Я. С., про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний дядько ОСОБА_4, після смерті якого залишилося спадкове майно. Інших родичів, окрім нього, спадкодавець не мав. Під час оформлення спадщини йому стало відомо, що 20 жовтня 2015 року його дядько склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Корнієнко Я. С., за яким заповів усе своє майно ОСОБА_2 . Вважає, що заповіт вчинено ОСОБА_4 проти його справжньої волі під впливом помилки або обману з боку відповідача, який є зовсім чужою людиною для померлого. Крім того, вказаний правочин є таким, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки, незважаючи на похилий вік, спадкодавець не мав вад зору та не користувався окулярами, у зв`язку з чим самостійно міг прочитати документ і підписати його. ОСОБА_4 не був знайомий зі свідками та особою, яка підписала заповіт. Наявність оспорюваного заповіту, складеного на невідому особу, грубо порушує його права на отримання спадщини, яка залишилася після смерті дядька. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати заповіт недійсним.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 20 жовтня 2015 року, складений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Корнієнко Я. С., зареєстрований в реєстрі за № 1753. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваний заповіт був складений без дотримання вимог щодо посвідчення, оскільки свідки не зачитували його вголос. Крім того, за життя спадкодавець самостійно міг прочитати та підписати будь-які документи.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року, а справу передати на новий розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно встановили фактичні обставини справи, зокрема не допитали нотаріуса, який посвідчував оспорюваний заповіт. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит осіб, які були присутні під час складання заповіту, - свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особи, яка підписувала правочин замість спадкодавця, - ОСОБА_7 .
В лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Обов`язок доведення змісту заповіту спадкодавцю, який не може його самостійно прочитати, покладається на свідків, а не на нотаріуса.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.
25 січня 2019 року справа № 335/12379/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний дядько позивача - ОСОБА_4, після смерті якого залишилося спадкове майно.
20 жовтня 2015 року ОСОБА_4 заповів все своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що за законом він буде мати право, ОСОБА_2 . Його заповіт посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Корнієнко Я. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1753.
У вказаному заповіті зазначено, що через вади зору ОСОБА_4 не може сам прочитати текст заповіту вголос та підписати його, тому згідно зі статтею 1253 ЦК України заповіт посвідчено у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . За заповідача, у зв`язку з вадами зору, на його особисте прохання, у його присутності та у присутності нотаріуса, після прочитання свідками тексту заповіту вголос, заповіт підписано громадянином ОСОБА_7 .
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частини перша, друга статті 1257 ЦК України).
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.