ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2020 року
Київ
справа №819/2275/17
провадження №К/9901/59291/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Тернопільської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, про визнання неправомірною відмови у виплаті вихідної допомоги, визнання неправомірною бездіяльності щодо нездійснення фінансування та зобов`язання виплатити вихідну допомогу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, ухваленого у складі головуючого судді Баранюка А. З., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кухтея Р. В., суддів: Хобор Р. Б., Онишкевича Т. В.
І. Суть спору
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Тернопільської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, в якому просив:
1.1. визнати неправомірною відмову Апеляційного суду Тернопільської області у листі від 29 червня 2017 року за № 4800/17 про проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв`язку з виходом у відставку відповідно до Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII;
1.2. визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення на 2016 рік фінансування Апеляційного суду Тернопільської області на здійснення виплат належної позивачу суми вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку;
1.3. зобов`язати Апеляційний суд Тернопільської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суми вихідної допомоги при звільненні у відставку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що протягом тридцяти років перебував на посаді судді.
2.1. Вказує, що рішенням Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року у зв`язку із поданням заяви про відставку звільнений з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області у відставку, а згідно з наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2016 року № 263-к відраховано зі штату цього суду.
2.2. Позивач наголошує, що при звільненні з посади судді у зв`язку з виходом у відставку він мав право на отримання вихідної допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку відповідно до Закону № 2862-XII, однак відповідач виплатив йому таку допомогу у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою відповідно до статті 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
2.3. Вважаючи, що відповідач при виході позивача у відставку неправомірно застосував норми статті 143 Закону № 1402-VIII, ОСОБА_1 звернувсь до суду з цим позовом.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 працював на посаді судді Дубровинського народного суду Рівненської області з 25 лютого 1985 року по 21 червня 1987 року, з 22 червня 1987 року обраний народним суддею Гусятинського районного народного суду Тернопільської області та з 06 липня 1987 року призначений головою цього суду. В подальшому позивач з 04 січня 1993 року працював суддею Тернопільського обласного суду, а з 27 серпня 2001 року - суддею Апеляційного суду Тернопільської області.
4. На підставі рішення Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року № 3111/0/15-16 наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2016 року № 236-к ОСОБА_1 звільнено з посади судді з 16 грудня 2016 року та виплачено вихідну допомогу в розмірі трьох місячних суддівських винагород.
5. Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи позивача становить 31 рік 10 місяців 22 дні.
6. 27 червня 2017 ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Тернопільської області про нарахування та виплату вихідної допомоги за кожен повний рік роботи на посаді судді.
7. Листом Апеляційного суду Тернопільської області від 29 червня 2017 року № 4800/17вх позивача повідомлено, що на виконання вимог частини першої статті 143 Закону № 1402-VIII йому виплачено вихідну допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою - судді Апеляційного суду Тернопільської області.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, в позові відмовлено.
9. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення позивачу виплати вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожний повний рік роботи на посаді судді, оскільки рішення Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року № 3111/0/15-16 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області у відставку" та наказ голови Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2016 року № 263-к прийняті після набрання чинності Законом №1402-VIII, а відтак суд дійшов висновку, що відповідачами правомірно здійснено усі належні виплати позивачу, у зв`язку зі звільненням відповідно до частини першої статті 143 цього Закону.
10. Зазначена позиція підтримана Львівським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
11. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
12. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що у часі дії Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (далі - Закон № 2862-XII) позивач набув право на відставку 25 лютого 2005 року, однак таке право не було реалізовано, оскільки Закон № 2862-XII не забороняв після спливу 20-ти років перебування на посаді судді продовжувати працювати суддею, до того ж обраного з 03 квітня 2003 року суддею безстроково.
12.1. Наголошує, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми законів, які були чинними на період набуття ним права на відставку. Вказує, що втрата чинності Закону № 2862-ХІІ не може обмежувати його правомірні очікування та законне право отримати вихідну допомогу в зв`язку з відставкою.
13. Водночас, представник Державної судової адміністрації України у своєму відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
15. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
16. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
17. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
21. Відповідно до положень статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
22. Частинами першою-третьою статті 43 Закону № 2862-ХІІ було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.