ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2020 року
Київ
справа №139/553/15-а
адміністративне провадження №К/9901/15113/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання протиправними дій та скасування рішення, за касаційною скаргою Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Залімського І.Г., Смілянця Е.С., Сушка О.О. від 15.03.2016,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Мурованокуриловецької селищної ради (далі - Селищна рада), у якому просив:
- визнати протиправними дії Мурованокуриловецької селищної ради, пов`язані із прийняттям 49 сесією 6 скликання рішення №979 від 05.03.2015 "Про заборону відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1 та включення її до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації";
- визнати протиправним та скасувати рішення 49 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради від 05.03.2015 №979 "Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації" (далі - спірне рішення).
2. У мотивах позовної заяви зазначалось, що спірне рішення Селищної ради, яким заборонено у будь-який спосіб відчуження житлової квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), в якій проживає він разом із сім`єю, та включено її до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порушує та обмежує їх конституційне право на придбання житла у спосіб, визначений Законом, а також порушує принцип верховенства.
3. Позов містив аргументи і про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване позивачем рішення фактично розпорядилась майном, яке їй не належить, оскільки житловий фонд, що перебуває у державній власності - це житловий фонд місцевих рад, до якого відноситься й спірна квартира, і житловий фонд державних підприємств, установ та організацій, а це означає, що розпоряджатись житловим фондом органу місцевого самоврядування має право лише держава, яка уже розпорядилась таким своїм майном, прийнявши Закон України від 19.06.1992 №2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон №2482-XII), тим самим гарантувавши право громадян на приватизацію цього майна.
4. Спираючись на такі доводи, позивач вважає, що повноваження стосовно заборони відчуження житлових квартир, до яких відноситься і квартира у якій він мешкає, та включення їх до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, належить до виключної компетенції Верховної Ради України, у зв`язку з чим Селищна рада прийняла спірне рішення з перевищенням своїх повноважень.
5. Крім того, позивач наголошував, що відповідно до вимог частини десятої статті 8 Закону №2482-XII органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього ж Закону. Цей перелік є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає і не передбачає можливість прийняття органом місцевого самоврядування рішень про заборону відчуження житлових квартир та включення їх до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації.
6. В обґрунтуванні позову також висловлювались доводи про те, що за приписами пункту 1 статті 8 Закону №2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, з чого, на думку позивача, слідує, що під час приватизації державного житлового фонду повноваження органу місцевого самоврядування зводяться лише до створення органу приватизації і будь-яких інших повноважень для органу місцевого самоврядування цей Закон не передбачає
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14.01.2016 позов задоволено частково. Дії Селищної ради, пов`язані із прийняттям спірного рішення, визнані протиправними в частині встановлення заборони відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом. Виключено з пункту 1 спірного рішення слова "Заборонити відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом та". В решті позову відмовлено.
8. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення в частині включення квартири до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, прийнято відповідачем у межах наданих йому повноважень відповідно до вимог пункту 30 статті 26, пункту 5 статті 60 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР), які він реалізував як власник квартири.
9. Однак, суд зауважив, що Селищною радою не враховано вимог Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV), який є спеціальним у спірних правовідносинах та визначає процедуру накладення тих чи інших заборон на майно, зокрема заборони відчуження, яке має ряд особливостей в силу яких зазначену дію мають право здійснювати лише визначені чинним законодавством органи чи особи.
10. Проаналізувавши положення статті 19 Закону №1952-IV, суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для накладення заборони на відчуження нерухомого майна, здійсненої органом місцевого самоврядування, може бути лише його рішення про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду, але аж ніяк не рішення про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
11. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 постанову суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено у повному обсязі. Визнані протиправними дії, пов`язані з прийняттям спірного рішення, визнано протиправним та скасовано це рішення у повному обсязі.
12. Висновки апеляційного суду мотивовані тим, що частина друга статті 2 Закону №2482-XII встановлює вичерпний перелік об`єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, а тому повноваження органів місцевого самоврядування щодо затвердження переліку об`єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, повинні реалізовуватись виключно з урахуванням приписів зазначеної правової норми.
13. Відтак, суд апеляційної інстанції підсумував, що оскільки квартира, у якій зареєстрований і проживає разом із сім`єю позивач, не належить до переліку об`єктів, наведеному в частині другій статті 2 Закону №2482-XII, то відповідач протиправно відніс таку квартиру до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
14. При цьому, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у Селищної ради визначених законом правових підстав для накладення заборони на відчуження квартири у буд-який спосіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Не погоджуючись з такою постановою апеляційного суду, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій останній, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та визнати законними оскаржувані позивачем дії Селищної ради.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 14.11.2006 зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 та проживає в квартирі
АДРЕСА_3 . Вказана квартира придбана виконавчим комітетом Мурованокуриловецької селищної ради згідно договору купівлі-продажу ААН №730125 від 22.01.1999.
18. 05.03.2015 49 сесією 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області прийнято рішення №979 "Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації", яким заборонено відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом та включено житлову квартиру АДРЕСА_1 до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації. Рішення мотивоване тим, що вказана квартира була придбана за кошти територіальних громад району, а на її ремонт спрямовувались кошти селищного бюджету.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
19. У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що Селищна рада є власником квартири, про яку іде мова у спірному рішенні, а тому, відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України має право володіти, користуватися і розпоряджатися цим нерухомим майном на власний розсуд у межах повноважень, встановлених у Законі №280/97-ВР, статтею 60 якого передбачено право органів місцевого самоврядування, зокрема, вирішувати питання про відчуження об`єктів права комунальної власності та визначати статус.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
21. В свою чергу, як зазначено у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
22. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.
23. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.