ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2020 року
Київ
справа №826/9731/18
адміністративне провадження №К/9901/24682/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року (суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (судді: Собків Я.М., Ганечко О.М., Кузьмишина О.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з Державної фіскальної служби України на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у справі №826/3806/17 з 08 лютого 2018 року по 06 червня 2018 року включно, в розмірі 52 233,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року, у справі №826/3806/17 позивачку поновлено на роботі, проте, відповідач фактично виконав судове рішення, поновивши її на роботі, лише 06 червня 2018 року, внаслідок чого, позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виконання судового рішення у розмірі 52 233,22 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що фактичне виконання ДФС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у справі № 826/3806/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департаменту розвитку митної справи ДФС України відбулося 06 червня 2018 року, тому відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) сплаті на користь позивачки підлягає компенсація за затримку виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 08 лютого 2018 року по 06 червня 2018 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
На переконання скаржника суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обирати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації поведінки не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Тому у цьому випадку відсутній факт невиконання обов`язку відповідачем щодо поновлення позивачки на посаді за рішенням суду, а також відсутній факт порушення прав позивачки.
Позиція інших учасників справи.
Від позивачки до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про зобов`язання вчинити дії.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року, у справі № 826/3806/17 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 294-о від 15 лютого 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 "; зобов`язано Державну фіскальну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України з 16 лютого 2017 року; стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 лютого 2017 року по 24 січня 2018 року у розмірі 120 446,90 грн за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску; стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 6 080, 00 грн. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України. Звернуто до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у розмірі 10 763,34 грн.
Відповідач не виконав постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 14 травня 2018 року в частині негайного поновлення позивача на посаді.
08 лютого 2018 року позивачкою направлено на адресу відповідача звернення, в якому просила поновити її на посаді. До звернення долучено виконавчий лист, який видано Окружним адміністративним судом міста Києва від 05 лютого 2018 року у справі № 826/3806/17. Вказане звернення отримано ДФС України в цей же день, що підтверджує лист-відповідь від 07 березня 2018 року № 3310/3/99-99-04-01-02-11, яким ДФС України повідомлено позивачку, що вказана постанова перебуває в процесі виконання.
02 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про примусове виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року № 826/3806/17 в частині, що допущена до негайного виконання, а саме: поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департамент розвитку митної справи ДФС України.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України розглянуто заяву позивача та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56384305 від 14 травня 2018 року, якою ДФС України зобов`язано негайно поновити ОСОБА_1 на посаді, яку вона займала до незаконного звільнення.
Станом на 24 травня 2018 року ДФС України не повідомлено відділ про поновлення позивачки на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення митних інновацій Департаменту розвитку митної справи ДФС України з 16 грудня 2017 року, у зв`язку з чим на останнього накладено штраф, про що свідчить постанова про накладення штрафу ВП № 5638305 від 24 травня 2018 року.
За невиконання вказаної постанови на ДФС України було повторно накладено штраф, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією постанови ВП № 56384305 від 05 червня 2018 року.
06 червня 2018 року ДФС України видано наказ № 930-о "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 ".
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частина 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Належить відмітити, що вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому, п. 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Положеннями частини четвертої статті 257 КАС України встановлено що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.