Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 216/910/16-ц
провадження № 61-14857св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" (далі - ПрАТ "ВО "Стальканат-Сілур") та просила стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні у розмірі 62 711, 72 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 10 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 10 жовтня 2018 року без змін.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що постановою апеляційного суду позовна вимога по даній справі взагалі не вирішена. Розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції надав оцінку письмовому доказу відповідача і застосував норму права, яка не підлягає застосуванню до цих правовідносин, та не встановив чи були і ким порушені, не визнані або оспорені її права, за захистом яких вона звернулася до суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що позовна вимога, щодо якої заявник просить ухвалити додаткове рішення, була предметом апеляційного перегляду, що відображено в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, а тому немає підстав для задоволення заяви.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2019 року і передати справу для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду є необґрунтованою, оскільки рішення щодо її позовної вимоги про стягнення середнього заробітку апеляційним судом ухвалено не було.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 жовтня 2019 року справа № 216/910/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Генеральний директор ПрАТ "ВО "Стальканат-Сілур" ОСОБА_3 надіслав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються в редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.