Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 646/5064/17
провадження № 61-37050св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної гвардії України, Державна казначейська служби України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Прокуратура Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2017 року у складі судді Теслікової І. І. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Прокуратури Харківської області про відшкодування майнової шкоди, завданої терористичним актом, посилаючись на те, що вона є власником домоволодінняпо АДРЕСА_1 . В результаті терористичного акта 30 липня 2015 року її житловий будинок разом з господарськими будівлями та спорудамибув пошкоджений від влучання снарядів з артилерійської зброї під час проведення антитерористичної операції на території Донецької області, що підтверджується актом обстеження нерухомого майна від 30 липня 2015 року. На підставі її заяви про скоєння злочину - терористичного акта слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Донецькій області 02 жовтня 2017 року було відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017050000000291. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р затверджено план заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно з яким у жовтні 2014 року на розгляд Кабінету Міністрів України мав бути внесений проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, однак такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий, що порушує її права, гарантовані статтею 41 Конституції України, статтями 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Оскільки спірні відносини не врегульовані законом, то застосуванню підлягають стаття 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та частина десята статті 86 Кодексу цивільного захисту України, які регулюють подібні за змістом відносини. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 57 400 грн на відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, у вигляді пошкодження житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що належне ОСОБА_1 домоволодіння було пошкоджене під час проведення антитерористичної операції. Однак позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту її звернення до місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування з пропозицією про добровільну передачу пошкодженого внаслідок терористичного акта будинку, як це передбачено статтею 86 Кодексу цивільного захисту України. Вирок у кримінальній справі, порушеній за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яким були б встановлені особи, що вчинили злочин, відсутній, тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом". Іншого порядку відшкодування шкоди чи виплати компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно держава не розробила.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій щодо необхідності встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, не ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки встановлення таких осіб не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі частини першої статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом". Також безпідставними є посилання судів на статтю 86 Кодексу цивільного захисту України, так як відповідачами не надано доказів того, що позивач відмовилася добровільно передати пошкоджений будинок органу місцевого самоврядування. Крім того, в законодавстві не йдеться про обов`язкову попередню передачу житла як передумову виплати грошової компенсації, оскільки така передача може здійснитися як до, так і під час або після виплати компенсації. Згідно із затвердженим рішенням органу місцевої влади актом обстеження житло позивача, яке було пошкоджено під час проведення антитерористичної операції, зазнало серйозних руйнувань. Відмовляючи в задоволенні позову, суди вказали, що субвенції на відновлення об`єктів житлового фонду приватної власності не надавалися, а закон чи нормативний акт щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на теперішній час відсутній; державний орган, на який покладено обов`язок здійснювати відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування, не визначено. Однак у правовій державі не можуть залишатися тривалий час порушеними конституційно гарантовані права громадянина лише через невизначеність та прогалини в законодавстві, бездіяльність посадових осіб, які зволікають із законодавчою ініціативою.
В серпні 2018 року Прокуратура Харківської області та Антитерористичний центр при Службі безпеки України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Для застосування положень статті 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" обов`язкова наявність вироку суду про притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 КК України. Пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване внаслідок надзвичайної ситуації житло, власник цього майна має спочатку здійснити добровільну передачу пошкодженого будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Суб`єкти боротьби з тероризмом та Антитерористичний центр при Службі безпеки України не уповноважені здійснювати відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайної ситуації. Іншого порядку щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, держава не розробила.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Червонозаводського районного суду міста Харкова.
12 вересня 2018 року справа № 646/5064/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року), статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року, стаття 264 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 березня 2010 року № 25550205.
Актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції, від 30 липня 2015 року, складеним Виконавчим комітетом Новгородської селищної ради міста Торецька Донецької області, підтверджується, що житловий будинок АДРЕСА_1 був пошкоджений внаслідок влучання з артилерійської зброї під час бойових дій, що пов`язані з проведенням на території області антитерористичної операції (уламками снарядів зруйновані дах, вікна та димохід будинку, а також - господарські будівлі).
За фактом артилерійського обстрілу слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Донецькій області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22017050000000291 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 КК України (терористичний акт).
Згідно зі звітом про визначення розміру збитків, складеним 02 жовтня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, розмір шкоди, завданої домоволодінню позивача внаслідок влучання артилерійського снаряду, становить 57 400 грн.
Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року, частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої, дев`ятої статті 8 ЦПК України 2004 року, частин другої, десятої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.