Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 322/266/18
провадження № 61-5745св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Фермерське господарство "Партнер",
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), Фермерське господарство "Форт",
третя особа за первісним позовом - Державний реєстратор виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Партнер" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року у складі судді Кофанова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2018 року Фермерське господарство "Партнер" (далі - ФГ "Партнер", Господарство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Форт" (далі - ФГ "Форт"), третя особа - Державний реєстратор виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області, про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що 05 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Господарство прийняло у платне користування належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років. З0 листопада 2010 року зазначений договір оренди зареєстровано Запорізькою регіональною філією Державного підприємства "Центр ДЗК", про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 041027400032. В подальшому ФГ "Партнер" стало відомо про існування іншого договору оренди тієї ж земельної ділянки, який укладено 03 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Форт". Вважає, що оскільки спірна ділянка перебувала і перебуває в користуванні Господарства, строк дії оренди не закінчився, то відповідачі не мали права укладати оспорювану угоду. Враховуючи викладене, ФГ "Партнер" просило визнати недійсним договір оренди землі від 03 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Форт".
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ФГ "Партнер" про розірвання договору, посилаючись на те, що ФГ "Партнер" порушило істотні умови договору оренди земельної ділянки, оскільки з грудня 2010 року не сплачувало орендної плати у грошовій формі. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі, укладений 05 листопада 2010 року між ним та відповідачем.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року в задоволенні позову ФГ "Партнер" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.Розірвано договір оренди землі, укладений 05 листопада 2010 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ФГ "Партнер" (орендарем).
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ФГ "Партнер" не надало належних доказів виконання ним своїх зобов`язань з виплати ОСОБА_1 орендної плати за 2010-2017 роки. Встановивши факт систематичної несплати орендної плати протягом усього періоду дії договору оренди від 05 листопада 2010 року, в тому числі в останні три роки до пред`явлення ОСОБА_1 зустрічного позову, тобто в межах позовної давності, суд дійшов висновку, що позовна давність не пропущена, а вищевказані дії Господарства є достатньою підставою для задоволення вимог орендодавця. Відмовляючи в задоволенні первісного позову, місцевий суд виходив з того, що розірвання договору від 05 листопада 2010 року не може вплинути на дійсність укладеного 03 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Форт" договору оренди спірної земельної ділянки.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ФГ "Партнер" залишено без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2019 року ФГ "Партнер" подалодо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ФГ "Партнер" про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю його представника та провів засідання не в зазначений у судовій повістці час. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що пред`явлені Господарством позовні вимоги не підлягають судовому захисту, оскільки укладення між ОСОБА_1 та ФГ "Форт" договору оренди під час дії договору оренди з ФГ "Партнер" без його розірвання або припинення порушує право первісного орендаря.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вільнянського районного суду Запорізької області.
14 травня 2019 року справа № 322/266/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що за договором оренди землі від 05 листопада 2010 року ОСОБА_1 передав, а ФГ "Партнер" прийняло у платне користування земельну ділянку площею 5,5 гадля ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, строком на 49 років.
Пунктами 9, 11, 12 договору оренди землі від 05 листопада 2010 року передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативної вартості, що становить 2 833,34 грн, один раз на рік кожного року з 01 жовтня до 31 грудня за письмовою заявою орендодавця. Орендна плата може вноситися авансом за декілька років дії договору. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.
Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору оренди).
З0 листопада 2010 року зазначений договір оренди зареєстровано Запорізькою регіональною філією Державного підприємства "Центр ДЗК", про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 041027400032.
ФГ "Партнер" як орендар не надало належних доказів виконання ним своїх зобов`язань щодо виплати ОСОБА_1 орендної плати за 2010-2017 роки.
Судами також встановлено, що 03 лютого 2018 року ОСОБА_1 передав ФГ "Форт" в оренду ту ж саму земельну ділянку строком на 10 років, про що сторони уклали відповідний договір, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 лютого 2018 року за № 24985927.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі (далі - Закон № 161-XIV), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону № 161-XIV).
Згідно із статями 21, 22 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, своєчасного внесення орендної плати (частина перша статті 24 Закону № 161-XIV).
Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 161-XIV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.
При цьому несвоєчасна сплата означає несплату певної суми грошових коштів у певний строк, зокрема у строк, передбачений договором оренди землі.
Таким чином, систематична сплата орендної плати не в повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для його розірвання, оскільки згідно з вищенаведеною статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
В суді першої інстанції ФГ "Партнер" подало заяву про застосування позовної давності до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).