ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2020 року
Київ
справа №440/1757/19
адміністративне провадження №К/9901/35395/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Желєзного І.В.
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Калитки О.М., суддів: Рєзнікової С.С., Мельнікової Л.В. від 21.11.2019
у справі № 440/1757/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі також - відповідач), в якому просила: визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні і виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язати нарахувати та виплатити їй грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 265 від 26.12.2018; зобов`язано Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн.
3. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2019 замінено відповідача - Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
5. 19.12.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019, в якій просить таку скасувати, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 залишити без змін; стягнути з відповідача на її користь витрати, повязані з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 5850,00 грн та з підготовкою касаційної скарги у розмірі 4050,00 грн, а також судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1536,80 грн та позовної заяви у розмірі 768,40 грн.
6. Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.09.2018 ОСОБА_1 звернулася до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення пенсії, на підставі якої їй призначено пенсію за віком.
8. 26.12.2018 Полтавським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято рішення № 265 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявниця не має 30 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зазначений висновок обґрунтований тим, що згідно з наданими заявником документами неможливо визначити форму власності санаторію-профілакторію "Волошка" Полтавського обласного міжколгоспного об`єднання з будівництва, тому для врахування до стажу роботи періоду з 18.07.1983 по 20.07.1999 підстави відсутні.
9. Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 вона працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста-фізіотерапевта) у санаторії - профілакторії "Волошка". Вказані відомості підтверджуються і архівною довідкою № 350/01-11.2 від 02.08.2018.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
10. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що є працівником закладу охорони здоров`я та відповідно до норм чинного законодавства має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком у зв`язку із чим звернулася до відповідача із відповідною заявою та подала всі необхідні документи. Однак відповідач протиправно відмовив їй у призначенні грошової допомоги та не врахував, що на дату звернення до відповідача вона мала стаж роботи, що дає їй право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії.
11. Заперечуючи щодо задоволення позову, представник відповідача зазначив, що зі змісту документів, наданих позивачем 26.09.2018 відповідачу, вбачається, що заявниця має спеціальний стаж роботи на посадах працівника охорони здоров`я 20 років 0 місяців 25 днів. Згідно з наданими позивачем документами неможливо визначити форму власності санаторію-профілакторію "Волошка" Полтавського обласного міжколгоспного об`єднання з будівництва, а тому відсутні підстави для врахування до стажу роботи періоду з 18.07.1983 по 20.07.1999.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції, задовольняючи позов повністю, виходив з того, що аналіз норм чинного законодавства дає обґрунтовані підстави вважати, що стаж роботи на посаді лікаря у санаторно-курортних закладах має зараховуватись до пільгового стажу осіб в розумінні пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" при розгляді Пенсійним фондом відповідних заяв про призначення пенсії, так як зазначена посада прямо передбачена Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993. Оскільки ОСОБА_1 у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста-фізіотерапевта) у санаторії-профілакторії "Волошка" та даний факт відповідачем не заперечується, до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку пенсію, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 наявний стаж на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191. З метою ефективного захисту прав позивача у спірних правовідносинах суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 265 від 26.12.2018 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мають лише ті особи, що мають необхідний стаж роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Попри те, що судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста - фізіотерапевта) у санаторії - профілакторії "Волошка", однак у матеріалах справи відсутні докази належності санаторія-профілакторія "Волошка" до закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності. Неподання особою, яка звернулася за призначенням грошової допомоги, даних документів, не створює для відповідача обов`язку щодо їх витребовування, оскільки відповідне рішення про призначення або відмову у призначенні грошової допомоги приймається виключно на підставі документів, які надані заявником. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
14. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що таким зроблено помилковий висновок, що право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мають лише ті особи, що мають необхідний стаж роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. У розділі 2 "Охорона здоров`я" Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу у санаторно-курортних закладах дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Визначення поняття "заклад охорони здоров`я" міститься у статті 3 Закону № 2108-XII, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №523/3915/17.
15. Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відсутні підстави для її скасування.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
19. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
20. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
21. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
22. Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
23. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена.
24. Крім того, у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
25. Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII (далі також - Закон № 1788-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
26. Зі змісту даної норми Закону вбачається, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за пунктом "е" статті 55 Закону № 1788- XII.
27. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №523/3915/17.
28. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі також - Перелік № 909).
29. У розділі 2 "Охорона здоров`я" Переліку № 909 визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу у санаторно-курортних закладах дає право на пенсію за вислугу років.
30. У примітці №2 до вказаного Переліку зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
31. Статтею 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що заклад охорони здоров`я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
32. З метою забезпечення державної політики щодо створення та функціонування закладів охорони здоров`я і заняття медичною і фармацевтичною діяльністю, наказом Міністерства охорони здоровя України № 385 затверджено Перелік закладів охорони здоров`я, відповідно до якого до закладів охорони здоров`я належать, зокрема, лікувально-профілактичні заклади, у тому числі санаторно-курортні заклади, до яких віднесено санаторії-профілакторії.
33. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" не ставить віднесення закладів до закладів охорони здоров`я у залежність від визначення форми їх власності, як і Перелік № 909 не ставить право на зарахування стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, у залежність від форми власності закладу охорони здоров`я, визначеного цим Переліком.
34. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача є трудова книжка.
35. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі дослідження трудової книжки позивача та не заперечується відповідачем у період з 18.07.1983 по 20.07.1999 ОСОБА_1 працювала на посадах лікаря (стоматолога, ординатора, спеціаліста - фізіотерапевта) у санаторії-профілакторії "Волошка".
36. Відтак, колегія суддів вважає безпідставним незарахування відповідачем до стажу, який дає право позивачу на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 18.07.1983 по 20.07.1999 на посадах лікаря у санаторії-профілакторії "Волошка", а відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 265 від 26.12.2018 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оскільки згідно наданих заявником документів неможливо визначити форму власності санаторію-профілакторію "Волошка" Полтавського обласного міжколгоспного об`єднання з будівництва, а відтак заявниця не має 30 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є протиправним та підлягає скасуванню.