Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 565/495/18
провадження № 61-1539св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Жданової В. С., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Рівненського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Бондаренко Н. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на 1/2 частину квартири.
Позов обґрунтований тим, що в періоди із 24 липня 1999 року до 08 липня 2002 року та із 20 серпня 2007 року до 25 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та мають спільного сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули спільне майно - квартиру АДРЕСА_1 . Спірна квартира була придбана сторонами для їх сім`ї за рахунок кредитних коштів. Власником у правовстановлюючих документах було зазначено ОСОБА_2 . Станом на січень 2015 року кошти за квартиру виплачені сторонами в повному обсязі. Спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу позивач із сином продовжували проживати у квартирі до березня 2015 року, а потім із відповідачем та сином виїхали проживати в Ізраїль, де проживали однією сім`єю із ОСОБА_2 до листопада 2017 року. Нещодавно ОСОБА_1 довідалася, що відповідач має намір здійснити відчуження спільно набутої квартири і приховує цей факт від неї. У зв`язку із виникненням спору щодо поділу зазначеної квартири позивач звернулася до суду з цим позовом.
ОСОБА_1 просила визнати за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області в складі судді: Ковтуновича М. І., від 04 червня 2018 року позов задоволено ОСОБА_1 повністю.
Визнано за ОСОБА_1 право на Ѕ частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок коштів, отриманих у позику під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, і тому, належить позивачу і відповідачу на праві спільної сумісної власності. Між подружжям не було домовленостей щодо часток у спільно набутому майні подружжя. ОСОБА_2 безпосередньо у придбання квартири АДРЕСА_1 , особисто належних йому коштів не було вкладено. Спірна квартира куплена за рахунок коштів, отриманих у позику за місцем роботи відповідача. Однак, достовірних даних про те, що ця сума позики є виключно особистою власністю ОСОБА_2 суду надано не було. Сторони зареєстрували між собою шлюб вдруге, незадовго до отримання зазначеної позики і придбання квартири АДРЕСА_1 , тому суд визнав обґрунтованими доводи сторони позивача, що як цільова позика на придбання квартири була отримана відповідачем за його місцем роботи, так і квартира АДРЕСА_1 була куплена сторонами саме в інтересах сім`ї ОСОБА_1, які до того вже були пов`язані сімейними відносинами, мали спільного сина і вирішили вдруге зареєструвати шлюб, та стали проживати у спірній квартирі, зареєструвавши там своє місце проживання, позивач, зокрема - 18 січня 2008 року. Та обставина, що відповідач, уже після набуття квартири АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність (день набуття права власності - 07 вересня 2007 року), з метою, як вказано в договорі відчуження об`єкта нерухомого майна від 30 січня 2008 року, часткового повернення суми отриманої по договору безвідсоткової цільової позики № 1545 від 31 серпня 2007 року передав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_3 ) ДП "НАЕК "Енергоатом" у власність, а останній прийняв це майно і врахував його вартість в погашення фінансових зобов`язань ОСОБА_2 по договору безвідсоткової цільової позики, не змінює виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , так як така обставина має місце після набуття сторонами зазначеної квартири у спільну сумісну власність. Аналогічні мотиви суд застосував і до оплат на погашення позики, що були проведені відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем та після його розірвання, так як такі обставини мали місце після набуття квартири у спільну сумісну власність подружжя і не є законною підставою для виникнення у ОСОБА_2 права особистої приватної власності на дану квартиру чи збільшення його частки у спільній сумісній власності. Це означає, що у даному випадку джерела формування коштів на погашення позики не можуть впливати на правовий режим права спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , що на той момент вже виникло. Дії відповідача по погашенню позики за рахунок майна, що є його особистою власністю, а також суми, внесені ним на погашення позики після розірвання шлюбу можна розглядати лише у площині виконання (розподілу) спільно набутого подружжям ОСОБА_5 грошового зобов`язання.
Суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи не доведено і обставин про те, що сплинула позовна давність для захисту прав позивача, так як її представник у суді заявляє, що про таке порушення ОСОБА_1 дізналася в 2017 року. Даних про те, що між сторонами спір щодо права власності на квартиру виник раніше, ніж про це стверджує представник позивача, немає. Отже, немає підстав для тверджень, що ОСОБА_1 дізналася або могла дізнатися про порушення свого права понад три роки тому до моменту звернення до суду з позовом. Про поділ квартири в натурі позивач не просить. Отже, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, суд вважав наявними для визнання за позивачем права на Ѕ частки у праві спільної власності на житло. На думку суду, визначення часток у праві спільної власності є можливим і доцільним, з метою досягнення визначеності сторін у цих правовідносинах, навіть без реального поділу спірної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 червня 2018 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири задоволено частково.
Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/20 частину квартиру АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У разі придбання майна хоча і в період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатись об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. На момент придбання спірної квартири, її вартість складала 231 381,80 гривень. 30 січня 2008 року ОСОБА_2 відчужив для ДП НАЕК "Енергоатом" особисту квартиру, вартістю 142 041 грн. Відповідно до довідки ДП НАЕК "Енергоатом" про виконання зобов`язань за договором позики відповідачем за квартиру, після припинення з позивачем шлюбу, сплачено 64 469,23 грн. Загальна сума сплачених за квартиру коштів, які належали особисто ОСОБА_2 складає 206 510,23 грн. Сума платежів, які внесені для ДП НАЕК "Енергоатом" в рахунок погашення позики в період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складає 24 871,57 грн. Дослідивши та надавши оцінку іншим, окрім договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2007 року, доказам, зокрема, договору відчуження від 30 січня 2008 року належної відповідачу квартири на користь ДП НАЕК "Енергоатом" в рахунок повернення суми позики, внесення відповідачем коштів після розірвання шлюбу, а також встановленим рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 грудня 2013 року обставинам щодо припинення сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, апеляційний суд зробив висновок, що особистою приватною власністю ОСОБА_2 є 90/100 частин спірної квартири, а решта 10/100 частин квартири є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 належить половина майна, що є спільною сумісною власністю, тобто 1/20 частини квартиру АДРЕСА_1 .
Аргументи учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, в якій просила повністю скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому посилалася на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що жодного доказу сплати власних коштів (коштів, які належали йому особисто відповідно до статті 57 СК України) при придбанні спірної квартири відповідач апеляційному суду не надав, так як і не надав таких доказів в суді першої інстанції. Судом апеляційної інстанції здійснено переоцінку доказів, які були предметом детального дослідження в суді першої інстанції та неналежного, недостовірного та недопустимого доказу прийнятого апеляційним судом в судовому засіданні, в порушення норм процесуального права. При цьому, фактично дослідження та оцінки доказів по справі, апеляційним судом в судовому засіданні проведено не було.
Суд апеляційної інстанції невірно, як для обставин справи, що переглядається, застосував постанову Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16, так як у цій постанові встановлено придбання спірного спільного майна подружжя за кошти осіб, які були подружжям та сторонами спору. Дана постанова ВСУ описує обставини придбання квартири за кошти подружжя, з оплатою відразу та з великою ймовірністю наявності в них особистих коштів одного з подружжя при розрахунку і набутті спірної квартири у спільну сумісну власність.
Вказує, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок коштів, отриманих у позику під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, і тому, належить позивачу і відповідачу на праві спільної сумісної власності, Також слід враховувати факт того, що спірна квартира придбавалась в інтересах сім`ї, у якій була малолітня дитина. Суд першої інстанції встановив: обсяг нажитого майна - спірна квартира; час придбання спільно нажитого майна - в період шлюбу; джерело коштів для набуття спільного майна - кредитні кошти отримані одним із подружжя; мета - спірна квартира набута в інтересах сім`ї з малолітньою дитиною. Доказів протилежного суду першої та апеляційної інстанції надано не було.
Звертає увагу, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем безпосередньо у придбання квартири АДРЕСА_1 , особисто належних йому коштів не було вкладено. Те що відповідач уже після набуття квартири АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність передав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_3 ДП "НАЕК "Енергоатом" у власність не змінює виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , так як така обставина має місце після набуття сторонами зазначеної квартири у спільну сумісну власність.
У березні 2019 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову залишити в силі. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що апеляційним судом було вірно зазначено, що суд першої інстанції не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам та не врахував норми статті 57 СК України. Друга інстанція вірно не застосувала норми статті 54, 61 та 65 СК України, на які є посилання в касаційній скарзі, оскільки представником позивача не було надано жодного доказу на підтвердження того, що саме в інтересах сім`ї укладались якісь договори. Кредитний договір і договір безвідсоткової цільової позики - це різні договори, які мають різний механізм і порядок надання та повернення коштів. Тому ні отримані кошти в цільову позику, ні повернуті - не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя. З свого боку представником позивача не було надано жодного доказу, які і коли кошти були внесені при оформленні квартири.
Зазначає, що квартира оформлена одразу після реєстрації другого шлюбу і після тривалого проживання окремо. 20 серпня 2007 року укладено шлюб, 31 серпня 2007 року - придбана у позику квартира відповідачем. Встановлено рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 грудня 2013 року, що подружжя не веде спільного господарства з початку 2013 року. Будь-яке твердження про обмеження підстав права на визнання власності особистою приватною є безпідставними.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.