Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 373/2134/18
провадження № 61-16578св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2019 року у складі судді Свояка Д. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про усунення перешкод у розпорядженні часткою у праві спільної часткової власності на квартиру.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 20 березня 2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк"
(далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі
49 400,00 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 19 березня 2018 року.
З метою належного виконання основного зобов`язання, 20 березня 2008 року між ним, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та АКБ "Укрсоцбанк", укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку була передана належна позивачу та третім особам в справі на праві спільної часткової власності квартира
АДРЕСА_1 . В зв`язку з укладеним договором іпотеки на вказану квартиру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. накладено заборону відчуження, зареєстровану в реєстрі за № 2656.
Додатковими угодами від 13 вересня 2010 року було внесено зміни до кредитного договору та договору іпотеки щодо кінцевого терміну погашення кредиту не пізніше 19 березня 2023 року.
Звертав увагу на те, що 31 жовтня 2018 року він звернувся до нотаріуса щодо посвідчення договору дарування належної йому 1/4 частини зазначеної вище квартири, проте у посвідченні договору йому було відмовлено у зв`язку із перебуванням спірної квартири під забороною відчуження.
Вважає, що оспорюваний ним іпотечний договір та договір про внесення змін до нього підлягають визнанню недійсними, оскільки за умовами цих правочинів майнові поручителі передали в іпотеку банку квартиру в цілому, разом з тим, мали право передати кожний належну йому частку, оскільки спірний об`єкт нерухомого майна належить позивачу та третім особам в справі на праві спільної часткової власності, а не на праві спільної сумісної власності, як помилково зазначено в договорах.
Посилаючись на наведене та на те, що він позбавлений права розпоряджатися належною йому частиною зазначеної вище квартири, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у розпоряджанні належної йому 1/4 частини квартира
АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним іпотечного договору від 20 березня 2008 року. Також просив усунути йому перешкоди у розпоряджанні належною йому 1/4 частини квартира АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору
від 13 вересня 2010 року про внесення змін до іпотечного договору від 20 березня 2008, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2018 року.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що квартира АДРЕСА_1 на час укладання оспорюваних правочинів належала майновим поручителям на праві спільної часткової власності, при цьому доводи позивача спростовуються свідоцтвом про право власності на житло від 22 жовтня 2004 року та умовами іпотечного договору, зокрема, в пунктах 1.1, 1.5.10 іпотечного договору майнові поручителі підтвердили свою домовленість щодо того, що квартира перебуває у їх спільній сумісній власності.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, погоджуючись з його висновками, дослідивши правовстановлюючі документи на зазначену вище квартиру, виходив з того, що квартира
АДРЕСА_1 вважатися спільною частковою власністю не може.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 квітня
2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що судами не враховано, що під час приватизації житла, особи які його приватизували, набувають право власності на це житло не з моменту видачі їм свідоцтва про право власності, а з моменту державної реєстрації такого права. Так, в розпорядженні органу приватизації від 22 жовтня 2004 року, яке було підставою для видачі свідоцтва про право власності на житло, не визначено вид спільної власності на нерухоме майно, яке підлягає приватизації, а лише зазначено, що вказану квартиру передано у приватну спільну (сумісну чи часткову) власність. Натомість під час реєстрації права власності на спірну квартиру, її власниками було визначено правових режим їх власності на спірну квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02 грудня 2004 року, який є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа на нерухоме майно.
Звертає увагу на те, що переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд взагалі ґрунтував свої висновки на припущеннях, вказавши, що відповідно до копії розпорядження органу приватизації від 22 жовтня 2004 року ОСОБА_3 вирішено передати квартиру АДРЕСА_1 в приватну спільну (сумісну підкреслено) власність. Натомість в зазначеному вище розпорядженні відсутнє будь-яке підкреслення.
Вказує на те, що судом апеляційної інстанції також помилково зазначено про те, що правовий режим власності позивача та третіх осіб на предмет іпотеки підтверджується умовами іпотечного договору, оскільки майнові поручителі набули право власності на квартиру задовго до укладання іпотечного договору та цей договір взагалі не може підтверджувати правовий режим їх власності на об`єкт нерухомого майна.
Вважає, що необґрунтованість судових рішень полягає в тому, що суди не встановили з якого моменту та за яких обставин у позивача та третіх осіб виникло право спільної власності на квартиру, належним чином не обґрунтували свого висновку щодо належності спірної квартири її власникам на праві спільної сумісної власності, не спростували презумпцію права спільної часткової власності майнових поручителів за оспорюваним іпотечним договором. Без встановлення зазначених обставин та належного обґрунтування висновків, оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законними та обґрунтованими, а таму, на думку представника позивача, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 16 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня
2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня
2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами ЦПК України, в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки зазначені судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 20 березня 2008 року між ОСОБА_1 та
АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі
49 400,00 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 19 березня 2018 року
З метою належного виконання позивачем основного зобов`язання, 20 березня
2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 та АКБ "Укрсоцбанк", укладено іпотечний договір (із майновими поручителями), за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 . Додатковими угодами від 13 вересня 2010 року було внесено зміни до кредитного договору та договору іпотеки щодо кінцевого терміну погашення кредиту не пізніше 19 березня 2023 року.
Відповідно до копії розпорядження органу приватизації від 22 жовтня
2004 року ОСОБА_3 вирішено передати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, в приватну спільну (сумісну чи часткову) власність.
Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло від 22 жовтня 2004 року квартира АДРЕСА_1 і належить на праві приватної спільної сумісної власності
ОСОБА_3 та членам його сім`ї: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_4 .
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно
від 02 грудня 2004 власниками квартири
АДРЕСА_1 і є ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яким належить по 1/4 кожному.
Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в м. Києві Потапчук З. А.
від 31 жовтня 2018 року вчинити нотаріальну дію щодо посвідчення договору дарування належної ОСОБА_1 1/4 частини в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 і неможливо, оскільки в Державному реєстрі речових прав на зазначене вище нерухоме майно накладена заборона відчуження нерухомого майна.
За інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира
АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_3 та членам його сім`ї:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_4 по 1/4 частині кожному. На вказану вище квартиру накладено заборону відчуження на підставі іпотечного договору
від 20 березня 2008 року.
Також судами встановлено, що в ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2008 року, у зв`язку із чим 28 листопада
2018 року ПАТ "Укрсоцбанк" направив останньому повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням.
Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання договорів недійсними, проте у вересні 2018 року подав заяву про закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно зі статтею 202 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.