Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 331/4387/16-ц
провадження № 61-20631св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення курсової різниці, процентів за користування позикою, трьох процентів річних.
В обґрунтування позову зазначив, що23 серпня 2002 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким він позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 121 000,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті складало 650 980,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позику на першу вимогу, про що складено письмову розписку. 17 січня 2005 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу, але вимога виконана не була, тому 16 лютого 2005 року наступило прострочення боржника. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 з відповідача на його користь стягнуто 586 765,30 грн. Вказане рішення суду відповідачем не виконано.
Посилаючись на те, що курс долара США зріс, а відповідач тривалий час не виконує рішення суду, його права підлягають захисту шляхом стягнення курсової різниці у розмірі 2 454 693,73 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача три проценти річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема з 16 лютого 2005 року по 30 травня 2016 року, у розмірі 1 030 179,67 грн. Також просив суд стягнути з відповідача на його користь проценти за користування позикою на підставі статті 1048 ЦК України за весь період користування позикою, починаючи з 23 серпня 2002 року до 30 травня 2016 року, у розмірі 4 290 311,28 грн. Всього позивач просив стягнути на його користь з відповідача 7 775 184,68 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 182 453,62 грн, з яких: 2 454 693,73 грн - курсова різниця; 271 908,94 грн - три проценти річних; 1 455 850,95 грн - проценти за користування позикою. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6 890,00 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, не повернувши позику, порушив право позивача на одержання суми позики за курсом валюти, чинним на день платежу, а також на одержання процентів, нарахованих на суму позики. Прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 15 червня 2016 року у справі № 3-610гс16). Відповідно порушене право підлягає захисту шляхом примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
При вирішенні питання, які суми стягувати, суд першої інстанції керувався тим, що за період примусового виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 з відповідача фактично стягнуто на користь позивача суму в розмірі 2 514,11 грн. З урахуванням положень частини першої статті 534 ЦК України, з цієї суми в першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання (державне мито, стягнуте судом у справі № 22-2084/2008 в розмірі 1 700,00 грн), у другу чергу сплачуються проценти (решта суми в розмірі 814,11 грн погашає частину нарахованих процентів). Основна сума боргу залишилася непогашеною. Таким чином, день платежу, про який йдеться в положенні частини другої статті 533 ЦК України, не настав у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, і відповідач не надав доказів, що свідчать про протилежне. Сума в розмірі 121 000,00 дол. США станом на 11 січня 2017 року дорівнює 3 289 606,79 грн.
Вирішуючи вимогу про стягнення трьох процентів річних, суд першої інстанції керувався положенням частини другої статті 625 ЦК України та виходив з того, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання настало 17 лютого 2005 року, беручи до уваги 4 120 днів прострочення, що минули з 17 лютого 2005 року по 30 травня 2016 року. Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, то суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивача в межах виконаного останнім розрахунку і в межах позовної давності суми трьох процентів річних в розмірі 271 908,94 грн, а в іншій частині вимоги про стягнення трьох процентів річних відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами за період з 10 червня 2013 року по 10 червня 2016 року у розмірі 279 472,15 грн та три процентів річних за прострочку виконання грошового зобов`язання за період з 10 червня 2013 року по 10 червня 2016 року у розмірі 52 631,00 грн, а разом 332 103,15 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 294,20 грн.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та трьох процентів річних скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині (відмова у стягненні курсової різниці) рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року залишено без змін.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2017 року скасовано в частині, яка переглядається апеляційним судом, та прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочку виконання зобов`язання за період з 18 лютого 2005 року по 15 жовтня 2019 року у сумі 257 054,52 грн. В решті позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, апеляційний суд розрахував три проценти річних у розмірі 257 054,52 грн з урахуванням суми боргу в розмірі 584 251,19 грн (встановлена рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 сума боргу в розмірі 586 765,30 грн мінус сплачена боржником сума в розмірі 2 514,11 грн, що підтверджується довідкою органу державної виконавчої служби), помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим для його виконання, а саме: з 18 лютого 2005 року, до дня прийняття апеляційним судом своєї постанови, що становить 5 353 дні, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році), що розраховується за формулою: 584 251,19 грн * 5 353 дні * 3 : 100 : 365 = 257 054,52 грн.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову змінити шляхом викладення абзацу четвертого резолютивної частини в такій редакції: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочку виконання зобов`язання за період з 18 лютого 2005 року по 17 вересня 2018 року в сумі 49 116,86 дол. США.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), на що звертав увагу суд касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд. При обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, однак суд апеляційної інстанції стягнув три проценти річних у гривні, незважаючи на те, що стаття 625 ЦК України вимагає обчислювати розмір цих процентів саме від простроченої суми, а не від її еквіваленту у національній валюті, отже, зазначене свідчить про неправильне застосування апеляційним судом вказаної норми.
Позивач, перевівши сплачену відповідачем частину позики в розмірі 2 514,11 грн у долари США за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, що становитиме 518,45 дол. США, визначив розмір простроченої заборгованості в сумі 12 481,55 дол США (121 000,00 - 518,45) та період нарахування трьох процентів річних - від початку прострочення (17 лютого 2005 року) до дня виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року (17 вересня 2018 року), що складає 4 960 днів.
Таким чином, на думку ОСОБА_1, сума трьох процентів річних мала б обчислюватися наступним чином: 120 481,55 доларів США * 4 960 днів * 3 : 100 : 365 = 49 116,86 дол. США, які і мають бути стягнуті з відповідача.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у листопаді 2019 року звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову в частині стягнення трьох процентів річних скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Разом із касаційною скаргою представник відповідача подав клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд допустив наступні порушення:
? не застосував позовну давність, про яку заявив відповідач, до вимоги про стягнення трьох процентів річних, нарахування яких здійснено на підставі статті 625 ЦК України;
? безпідставно стягнув та нарахував три проценти річних за період після виконання в повному обсязі рішення суду про стягнення суми боргу;
? вийшов за межі позовних вимог, а саме за межі розрахунку трьох процентів річних позивача, що призвело, в тому числі, до порушення частини шостої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);
? порушив вимоги частини першої статті 417 ЦПК України, оскільки не виконав вказівок суду касаційної інстанції при новому розгляді справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг), то не підлягають розгляду та дослідженню додані до касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 документи як на підтвердження доводів відповідача, що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.
У січні 2020 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому міститься клопотання про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, обґрунтоване тим, що постановою державного виконавця від 05 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження № 60481905 з виконання оскаржуваної постанови, а тому існує об`єктивна необхідність у зупиненні виконання судового рішення.
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку повторно звернувся до Верховного Суду з клопотанням про зупинення виконання рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 331/4387/16-ц, надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення та зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
З огляду на зміст та прохальні частини касаційних скарг заявників суд касаційної інстанції переглядає в касаційному порядку постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року лише в частині щодо стягнення з ОСОБА_2 трьох процентів річних, в іншій частині оскаржувана постанова судом касаційної інстанції не перевіряється.
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та часткове задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 серпня 2002 року між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач одержав від позивача в борг 121 000,00 дол. США та зобов`язався повернути вказану суму за першою вимогою.
На підтвердження укладення договору позики та його умов позичальником складена розписка, яка посвідчує передання позивачем відповідачеві визначеної грошової суми, еквівалентної 121 000,00 дол. США.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України сторони договору визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті - доларах США.
17 січня 2005 року позивач звернувся з вимогою до відповідача про повернення суми боргу. Однак у добровільному порядку відповідач позику не повернув, через що наступило прострочення виконання грошового зобов`язання.
Сторони договору визначили строк повернення позики моментом пред`явлення вимоги, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням статей 253, 255, 1049 ЦК України дійшли висновку, що позика мала бути повернута відповідачем до 16 лютого 2005 року включно і першим днем прострочення є 17 лютого 2005 року.
Зазначені обставини у справі встановлені судами на підставі рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, яким стягнуто з відповідача на користь позивача борг за договором позики у розмірі 586 765,30 грн та державне мито у сумі 1 700,00 грн. Ухвалюючи рішення у справі № 22-2084/2008, апеляційний суд виходив з офіційного курсу гривні до долара США у розмірі 4,8493 грн за 1 дол. США. Стягнута апеляційним судом сума обчислена шляхом множення суми 121 000,00 дол США на коефіцієнт 4,8493, що дорівнює 586 765,30 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлені у справі № 22-2084/2008 фактичні обставини враховані як преюдиційні, як такі, що не вимагають доведення, оскільки вони встановлені судовим рішенням у цивільній справі, в якій брали участь ті самі особи, і яке набрало законної сили.
За період примусового виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 з відповідача фактично стягнуто на користь позивача суму в розмірі 2 514,11 грн, що підтверджується копією довідки Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Жовтневий відділ ДВС) від 28 травня 2015 року № 14278/7 (а. с. 22 т. 1). У зазначеній довідці не зазначено, коли і за що була сплачена відповідачем сума в розмірі 2 514,11 грн.