Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 757/46020/17-ц
провадження № 61-5192св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Таргоній Д. О., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання договору недійсним.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 12 жовтня 2010 року між ним та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту
№ 11215614000, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі
53 550,00 доларів США. В подальшому йому стало відомо, що у 2011 році між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 12 жовтня 2010 року
№ 11215614000.
Вважає, що договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року має ознаки договору факторингу, а тому при його укладенні було порушено розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" (далі - Розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231) та Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року, відповідно до яких боржником у договорі факторингу могли бути лише суб`єкти господарювання.
Посилаючись на те, що при укладенні оспорюваного договору були порушені його права, оскільки ПАТ "УкрСиббанк" не мало право відступати право вимоги за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року на підставі договору факторингу, оскільки він є фізичною особою, а не суб`єктом господарювання, просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк", в частині відступлення права вимоги за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року № 11215614000.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 08 грудня 2011 року сторонами договору були дотримані вимоги законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до статті 203 ЦК України, а тому ураховуючи наведене, а також те, що позивач не є стороною оспорюваного ним договору, і не надав доказів на підтвердження порушення його прав при його укладенні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Посилання позивача на те, що фактично під виглядом договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами, між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір факторингу, суд першої інстанції вважав безпідставними, оскільки оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами за своєю правовою природою є комбінованим договором, яким урегульовані одночасно відносини у сфері купівлі-продажу, відступлення прав вимоги та іпотеки, тоді як за договір факторингу, відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено передання однією стороною лише грошових коштів у розпорядження іншої, за плату із зобов`язанням відступу прав грошової вимоги до третьої особи (боржника). За таких обставин укладений між відповідачами договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами не може бути віднесений до договору факторингу, оскільки не містить відповідних посилань щодо здійснення факторингової операції. Суд відхилив посилання позивача на недодержання відповідачами положень Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки зазначена Конвенція застосовується у випадках, коли грошові вимоги, що відступаються за договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав. Позивач не є споживачем за спірним договором, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" 08 грудня 2011 року, а тому його посилання на порушення положень Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 червня
2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу за своєю природою є комбінованим договором, в якому врегульовані відносини у сфері купівлі-продажу, відступлення прав вимоги, іпотеки тощо, а тому він не може бути віднесений до договору факторингу, оскільки не містить відповідних посилань щодо здійснення факторингової операції.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2019 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 29 січня 2019 року, і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки положенням договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, зміст пунктів 1.1. та 2.1. якого свідчить про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), оскільки ПАТ "Дельта Банк", укладаючи оспорюваний договір, набуло право одержання прибутку у вигляді різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною купівлі права вимоги, що передбачена договором. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що розпорядженням Держфінпослуг
від 03 квітня 2009 року № 231 на час укладення спірного договору встановлювалися обмеження щодо укладення договорів факторингу, за якими відступаються права грошової вимоги до боржників - фізичних осіб. Крім того, апеляційний суд безпідставно не надав належної правової оцінки посиланням позивача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, щодо віднесення договору про відступлення прав вимог до договору факторингу за умови оплати покупцем суми винагороди та не навів обґрунтування можливості відступлення від нього в оскаржуваному судовому рішенні.
У травні 2019 року до касаційного суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ "УкрСиббанк", у якому воно зазначало, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані судові рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
12 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та Акціонерним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", укладено договір про надання споживчого кредиту № 11215614000, відповідно до якого банк надав позивачу кредит в іноземній валюті у розмірі 53 550,00 доларів США.
08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого ПАТ "УкрСиббанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" заборгованість позивача за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року № 11215614000.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.