Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 355/832/17
провадження № 61-27212св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., Журби С. В., від 15 лютого 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку частково недійсним та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 01 травня 1965 року між його батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, під час якого вони у 1970 році побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 .
На час смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у вказаному будинку проживали та були зареєстровані він та ОСОБА_3 . Вважаючи, що вони прийняли спадщину після смерті матері шляхом фактичного проживання у спірному будинку, ні він, ні батько, не зверталися в нотаріальну контору з заявами про прийняття спадщини.
Після смерті ОСОБА_3 у січні 2008 року він та його сестра ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк подали до Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області заяви про прийняття спадщини, але подальше оформлення документів на спадкове майно не здійснювали.
Під час оформлення документів на прийняття спадщини після смерті матері у січні 2017 року йому стало відомо про те, що спадковий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 грудня 2007 року, укладеного між нею та ОСОБА_3 .
Під час укладення договору дарування не була виділена частка у будинку, яка належала померлій матері і входила до складу її спадкового майна, внаслідок чого порушено його майнові права як спадкоємця.
За таких обставин, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 22 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в частині дарування ОСОБА_2 Ѕ частки спірного майна, яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнати за останньою право власності на цю частку будинку.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Баришівського районного суду Київської області у складі судді Коваленка К. В. від 21 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування житлового будинку від 22 грудня 2007 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, щодо житлового будинку та надвірних будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, недійсним в частині дарування 1/2 частки даного майна, що належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано, що 1/2 частка житлового будинку та надвірних будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, належать на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, у належному їй та її чоловіку ОСОБА_3 будинку, окрім них проживав їх син ОСОБА_1, який прийняв спадщину після смерті матері шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, про що свідчить державна реєстрація його місця проживання у цьому будинку. За таких обставин, батько позивача, який після смерті своєї дружини отримав свідоцтво про право власності на цей будинок, не мав права розпоряджатися належною позивачу часткою у цьому будинку та відчужувати його відповідачу за договором дарування від 22 грудня 2007 року.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів факт прийняття спадщини після смерті матері і, як наслідок, факт порушення своїх прав оскаржуваним договором дарування. У порушення вимог закону суд першої інстанції визнав право на частку у спірному майні за померлою особою - ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував доказів проживання позивача у спірному будинку разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (реєстрацію місця проживання у вказаному будинку), і як наслідок її прийняття в порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, безпідставно взявши до уваги неналежні докази на підтвердження протилежного - довідки органу місцевого самоврядування, який не є органом, компетентним підтверджувати місце проживання особи.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 травня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 травня 1965 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, під час якого вони у 1970 році побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Після її смерті ніхто із спадкоємців не подавав до нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини.
Відповідно до договору дарування від 22 грудня 2007 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 вказаний житловий будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
У встановлений законом шестимісячний строк сторони у справі подали до Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області заяви про прийняття спадщини після смерті батька.
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка відкрилась після смерті матері.
Згідно із відомостями, зазначеними у паспорті позивача, з 16 лютого 1988 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у вказаному будинку (а.с. 46).
Відповідно до відомостей, зазначених у довідках, виданих ОСОБА_3 виконкомом Баришівської селищної ради Київської області: № 2990 від 22 жовтня 1999 року, № 1058 від 17 лютого 2003 року, № 7762 від 24 грудня 2003 року, № 600 від 15 березня 2006 року, № 136 від 10 січня 2007 року, № 2231 від 19 грудня 2007 року, у спірному спадковому будинку з 1999 року по 2006 рік проживав ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_4, а після її смерті - сам ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.