Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 638/3055/17
провадження № 61-988св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він працював на посаді начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова. Наказом від 26 серпня 2016 року № 116-к Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області його звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. В подальшому заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 січня 2017 року по справі № 638/15836/16-ц, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року, було визнано незаконним наказ від 26 серпня 2016 року № 116-к Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про звільнення його з посади начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова, скасовано цей наказ, поновлено його на посаді начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова та стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 36 559,86 грн без урахування обов`язкових податків та платежів.
Позивач зазначає, що оскільки заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова було прийняте 27 січня 2017 року (п`ятниця) майже під кінець робочого дня, то він мав бути поновлений на роботі в понеділок 30 січня 2017 року. В неділю, 29 січня 2017 року він занедужав, але оскільки був вихідний день він звернувся до лікаря лише наступного дня та йому було відкрито лікарняний.
09 лютого 2017 року після одужання та отримання лікарняного листа, він прибув до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області для поновлення на посаді начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова, однак отримав копію наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 31 січня 2017 року № 21-к про звільнення його з посади за прогул.
Позивач вважає таке звільнення незаконним, а тому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про звільнення з посади начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова ОСОБА_1 від 31 січня 2017 № 21-К, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова та стягнути заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 серпня 2018 року в складі судді Грищенко О. І. позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про звільнення з посади начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова ОСОБА_1 від 31січня 2017 року № 21-К. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 лютого 2017 року по 04 грудня 2017 року включно в розмірі 94 244,37 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача з посади начальника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова було здійснено відповідачем з порушенням встановленого законом порядку, оскільки звільнено в період перебування позивача на лікарняному. При цьому суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 лютого 2017 року по 04 грудня 2017 року з урахуванням того, що 05 грудня 2017 року позивач працевлаштувався на іншу роботу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 серпня 2018 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 лютого 2017 року по 28 серпня 2018 року в розмірі 172 706,19 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що часом вимушеного прогулу ОСОБА_1 в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Харківській області після звільнення є період з 09 лютого 2017 року по день ухвалення рішення про його поновлення на посаді - 28 серпня 2018 року. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню не по 05 грудня 2017 року, що є днем працевлаштування позивача на іншу роботу, а по 28 серпня 2018 року, що є днем поновлення позивача на посаді.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, визначаючи період вимушеного прогулу, безпідставно виходив із того, що працевлаштування позивача на іншу роботу не є закінченням строку вимушеного прогулу. При цьому апеляційний суд дійшов таких висновків з посиланням на правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, однак не врахував, що фактичні обставини в зазначеній постанові різняться від обставин, установлених у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження, посилаючись на те, що зазначена справа є малозначною.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті зазначені в ньому справи є малозначними в силу закону, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, а зазначені в пункті 2 частини шостої цієї статті справи можуть бути віднесені до категорії малозначних судом, виходячи з його дискреційних повноважень.
В цій справі серед позовних вимог позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, за якими неможливо визначити ціну позову, а тому справа не може бути віднесена до категорії малозначних на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Також в матеріалах справи відсутні дані про те, що суди попередніх інстанції віднесли цю справу до категорії малозначних як справу незначної складності на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Ураховуючи викладене клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню, оскільки при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області Верховний Суд не встановив підстав для віднесення справи до категорії малозначних.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.