Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 130/2319/17-ц
провадження № 61-17641св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2, правонаступники ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - державний нотаріус Жмеринської районної нотаріальної контори Вінницької області Суська Світлана Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 травня 2019 року у складі судді Заярного А. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року ОСОБА_3, правонаступниками якої є: ОСОБА_1, ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - державний нотаріус Жмеринської районної нотаріальної контори Вінницької області Суська С. В., про визнання недійною заяви про відмову від прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та їх скасування.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 14 липня 1996 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина у вигляді частини житлового будинку та земельної ділянки площею 3,8121 га. Вказаний будинок із господарськими спорудами вони збудували під час шлюбу за спільні кошти та спільною працею, який значився за адресою: АДРЕСА_1, та належав їм на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок. Із 16 лютого 2016 року поштова адреса будинку змінена на АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 3,8121 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на нерухоме майно. Спадкоємцями померлого є вона та їхні із спадкодавцем дочки: ОСОБА_4, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Спадщину вона прийняла, оскільки постійно проживала із спадкодавцем. Також спадщину прийняла ОСОБА_4 шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори. Звернувшись до нотаріуса, вона довідалась, що все майно покійного успадкувала ОСОБА_4 на тій підставі, що вона відмовилась від спадщини. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 16 травня 2016 року державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори, інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач успадкувала будинок у цілому, тобто їй належить право власності на увесь будинок. Також згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 14 березня 2016 року державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори, відповідач успадкувала земельну ділянку площею 3,8121 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, яка знаходиться за адресою: Браїлівська селищна рада Жмеринський район, Вінницька область. Вказані свідоцтва про право на спадщину за законом є недійсними, оскільки право на житловий будинок набуто спадкодавцем під час їхнього шлюбу, тому має право на 1/2 частини у спільному майні подружжя, тобто на 1/2 частини будинку, який не входить до складу спадщини. Тому до складу спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця, входить лише 1/2 частини житлового будинку та земельна ділянка. У матеріалах спадкової справи міститься заява від 09 червня 2015 року від її імені, в якій вказано про те, що вона " ..спадщини, що залишилась після мого чоловіка ОСОБА_5 не прийняла і на неї не претендую". Проте це не відповідає дійсності. Спадщину вона прийняла, оскільки на день смерті спадкодавця поживала разом із ним у спірному будинку. В заяві не вказано, що вона відмовилася від спадщини, а тим більше не зазначено, що вона відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_4 . Дійсно вона вказала, що не претендує на спадщину чоловіка, але таке сталося тому, що відповідач умовила її так зробити. Вона обіцяла і запевняла її, що буде здійснювати за нею догляд, оскільки вона є інвалідом першої групи, похилого віку та постійно хворіє, але відповідач її обманула і не дотримується домовленості щодо її догляду, а син відповідача - ОСОБА_6 виганяє її з будинку, каже, що весь будинок належить відповідачу і що він буде продаватись. У заяві вказано, що їй роз`яснено зміст статті 1272 ЦК України та зміст статті 60 ЦК України і що від видачі свідоцтва про право власності на частку в спільній сумісній власності вона відмовляється. Але їй ніхто зміст вказаних статей не роз`яснював, про що в них йдеться вона не знає, ніхто їй не пропонував отримати свідоцтво про право власності на частку в спільній сумісній власності подружжя та вона від вказаного свідоцтва не відмовлялась.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3, правонаступниками якої є: ОСОБА_1, ОСОБА_2, із урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсною заяву про відмову від прийняття спадщини від 09 червня 2015 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 2-415, видане державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори 14 березня 2016 року ОСОБА_4, яким посвідчено її право на земельну ділянку площею 3,8121 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, яка знаходиться за адресою: Браїлівська селищна рада, Жмеринський район, Вінницька область, зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 2-415, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28807574 від 18 березня 2016 року та запис про право власності за номером 13753613; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Жмеринською районною державною нотаріальною конторою 16 травня 2016 року ОСОБА_4, яким посвідчено її право на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 2-771 та скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок; стягнути з відповідача на її користь понесені нею витрати на оплату правової допомоги адвоката.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3, правонаступниками якої є: ОСОБА_1, ОСОБА_2, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що той із подружжя, хто є живим, має право подати заяву, що він не претендує на одержання такого свідоцтва, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця, що й зробила ОСОБА_3, подавши відповідну заяву нотаріусу, з чого вбачається, що ОСОБА_3 відмовилась від 1/2 частини на будинок, який в цілому зареєстрований за її покійним чоловіком ОСОБА_5 ОСОБА_3, яка мала право на спадкування частки після смерті чоловіка ОСОБА_5 відмовилася від неї безумовно і беззастережно, а також подала заяву нотаріусу, яка свідчить про те, що вона не претендує на одержання свідоцтва на 1/2 частини у спільному майні подружжя. Позивачем (правонаступниками) не доведено суду обставини, щодо яких вони помилялися при вчиненні правочину, який є предметом спору, у його суті та наслідках, також не надано доказів помилки щодо істотних обставин правочину. Позивач (правонаступники) розуміли наслідки вчинення відмови від спадщини, вчинили цю дію добровільно, без застережень певними умовами, без примусу та розуміючи суть вчиненого правочину.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, тому визнання її недійсною в судовому порядку здійснюється за певних обставин. При цьому, підстава недійсності відмови від прийняття спадщини має бути доведена належним чином у судовому порядку. Позивачем не надано суду належних доказів того, що ОСОБА_3 подала заяву про відмову від права на спадщину після смерті чоловіка саме під впливом відповідача, а також не надано суду належних доказів того, що відповідач зобов`язалась здійснювати догляд за нею.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 травня
2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що нe має права відмовитись від своєї частки у спільному майні той із подружжя, який пережив, на користь інших спадкоємців, оскільки його частка не входить до складу спадкового майна. Заява ОСОБА_3 не була підставою вважати житловий будинок у цілому особистою власністю ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позову.
Обставини встановлені судами
ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 14 липня 1966 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданого повторно 16 червня 2017 року Виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області. Прізвище після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила на ОСОБА_3 .
Відповідно до копії свідоцтва на забудову індивідуальної садиби в селищі Браїлів Браїлівської селищної ради, забудовнику ОСОБА_5 рішенням Виконавчого комітету Жмеринської районної ради депутатів від 14 серпня 1974 року № 290 дозволено будівництво житлового будинку.
Житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1, дійсно належав ОСОБА_5 на праві приватної власності, що підтверджується копією свідоцтва від 08 липня 2005 року № 73,
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Жмеринка Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 25 грудня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Жмеринка реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області від 20 вересня 2017 року, житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1, дійсно спільно побудований померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Згідно з випискою з рішення № 32 Виконавчого комітету Браїліської селищної ради від 12 квітня 2016 року "Про упорядкування поштових адрес на АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області від 17 липня 2017 року № 3298, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; власником особистого рахунку цієї житлової площі є ОСОБА_4 .
Інформаційною довідкою-характеристикою від 16 травня 2017 року № 99, виданої КП "ВООБТІ" підтверджується, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 012 року, згідно з матеріалами інвентаризаційної справи № 2023, є ОСОБА_5 ; до матеріалів інвентаризаційної справи долучено свідоцтво про право на спадщину від 16 травня 2016 року № 2-771, згідно з яким, власником цього будинку є ОСОБА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_1, її батьками вказані: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_12, після укладення шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 .
Матеріалами спадкової справи № 334/2015 щодо до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 підтверджено, що 09 червня 2015 року ОСОБА_4 подала до нотаріальної контори письмову заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 . Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_5 : дружина ОСОБА_3, дочка ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_5 подали до нотаріальної контори письмові заяви, у яких відмовилися від прийняття спадщини.
У своїй заяві ОСОБА_3, серед іншого, вказала, що зміст статті 60 СК України їй роз`яснено. Від видачі свідоцтва про право власності на частину в спільній сумісній власності подружжя вона відмовляється. Шлюбний договір щодо правового режиму майна подружжя між нею та її чоловіком ОСОБА_5 не укладався.
14 березня та 16 травня 2016 року ОСОБА_4 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається із: земельної ділянки на території Браїлівської селищної ради, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, площею 3,8121, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформаційних довідок із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 21 березня 2016 року № 55559588, від 19 травня 2016 року № 59382615, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 липня 2017 року НВ-0506712282017, ОСОБА_4 зареєструвала своє право власності на земельну ділянку на території Браїлівської селищної ради, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 86,5 кв. м, на АДРЕСА_1, земельну ділянку 0,1500 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0521055300:02:001:0212, за адресою: АДРЕСА_1, у відповідних Державних реєстрах.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт Браїлів Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 05 червня 2018 року Виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницькій області,
Відповідно до довідки завідуючої Жмеринської районної державної нотаріальної контори Мельничук А. Л. від 14 лютого 2019 року № 222/01-16, після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину шляхом подачі письмової заяви до Жмеринської районної державної нотаріальної контори та є спадкоємцями за законом на майно померлої ОСОБА_3 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, тому визнання її недійсною у судовому порядку здійснюється за певних обставин. При цьому, підстава недійсності відмови від прийняття спадщини має бути доведена належним чином у судовому порядку. Позивачем не надано суду належних доказів, що ОСОБА_3 подала заяву про відмову від права на спадщину після смерті чоловіка під впливом відповідача, а також не надано належних доказів того, що відповідач зобов`язалась здійснювати догляд за нею.
Верховний Суд не погоджується в повній мірі із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.