Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 2-3461/06
провадження № 61-4207св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Одеська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості",
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, про визнання права власності на новостворене нерухоме майно.
Позов мотивований тим, що на підставі договору дарування від 16 березня 2004 року йому належить на праві приватної власності 32/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами, до складу якої входять один кам`яний житловий будинок літ. "Г", загальною житловою площею 79,1 кв. м та надвірних споруд літ. "З1, Ш, Щ" - сараї, "П" - льох, № 15, 17 - огородження, VІ, ІХ - мостіння, розташованих на земельній ділянці держфонду площею 604 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Під час експлуатації частини будинку для поліпшення умов проживання позивач за рахунок власних коштів і прилеглої території побудував житловий будинок літ. "Е". Просив на підставі статті 377 ЦК України та Закону України "Про власність" визнати за ним право власності на новостворене нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. "Е" на АДРЕСА_1, у якому розташовані: на 1-му поверсі: котельня - 3,90 кв. м, гараж - 32,10 кв. м; на 2-му поверсі: коридор - 4,50 кв. м, кухня - 9,20 кв. м, санвузол - 2,80 кв. м, житлова кімната - 17,30 кв. м, житлова кімната - 9,20 кв. м, а всього загальна площа - 79 кв. м, житлова площа - 26,50 кв. м, підсобна площа - 52,50 кв. м, висота приміщень - 2,80 кв. м. Зобов`язано Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості (далі -КП "ОМБТІ та РОН") зареєструвати рішення суду.
Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2006 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2006 року доповнено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на літ. "Г", "Г1" коридор 4-1 площею 4,2 кв. м, жила кімната 4-3 площею 9,4 кв. м, жила кімната 4-4 площею 11,2 кв. м, кухня 4-5 площею 6,3 кв. м, санвузол 4-7 площею 2,8 кв. м, житловий будинок літ. "Е" на АДРЕСА_1, загальною площею 79,0 кв. м, житловою площею - 26,5 кв. м, сарай літ. "Ш", сарай літ. "Щ", що становлять 41/50 частини домоволодіння.
Задовольнивши позов ОСОБА_1, суд першої інстанції до спірних відносин правовідносин застосував статті 376, 377 ЦК України, Закон України "Про власність", виходив з того, що крім позивача на майно ніхто не претендує, претензії щодо користування будинком не пред`являлися.
27 жовтня 2014 року, через вісім з половиною років, ОСОБА_2 оскаржила це рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, посилаючись на те, що вона є співвласником будинку АДРЕСА_1, ухвалене на користь позивача рішення стосується її прав та обов`язків.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2006 року та додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2006 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено Рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2015 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2006 року та додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2006 року закрито.
Дійшовши висновку про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не навела переконливих мотивів, що внаслідок ухвалених судових рішень для неї настали несприятливі наслідки, судовими рішеннями не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_2, тому у неї відсутнє право на оскарження судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
26 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року, просила ухвалу скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, а саме, що вона є співвласником будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалене на користь позивача рішення стосується її прав та обов`язків, проте її не було залучено до участі у справі як сторону, чим порушено її конституційні права на захист свого майна.
Їі частку в домоволодінні зменшено з 32/100 до 7/100, позбавлено права на частки у володінні надвірними спорудами, а саме: "Ш", площею 16,3 кв. м., "Щ", площею 4,2 кв. м. Частку домоволодіння ОСОБА_1 збільшено з 32/100 до 41/50 та визнано за ним право власності на надвірні споруди: "Ш". площею 16, 3 кв. м. та "Щ", площею 4.2. кв. м.
За адресою знаходження будинку не вирішено питання розподілу земельної ділянки. Закриття провадження у справі порушує її право на отримання частки земельної ділянки.
Аргументи інших учасників справи
06 березня 2018 року надійшов відзив ОСОБА_1, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.
Зазначає, що скаржник не навела жодного доказу неможливості звернення до суду через вісім років. З 2004 року вона знала про будівництво гаражу з другим поверхом та про рішення суду.
Земельна ділянка, на якій проводилося будівництво, у встановленому порядку була відведена його батькові ОСОБА_3, який подарував 32/100 частини будинку позивачу. Надалі є можливість надання земельної ділянки у власність співвласників будинку.
Обставини, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 16 березня 2004 року ОСОБА_1 отримав у дар від ОСОБА_3 32/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, яка складається: один кам`яний житловий будинок літ. "Г", загальною житловою площею 79,1 кв. м та надвірних споруд літ. "З1, Ш, Щ" - сараї, "П" - льох, № 15, 17 - огородження, VІ, ІХ - мостіння, розташованих на земельній ділянці держфонду площею 604 кв. м (а. с. 19).
Згідно з договором дарування від 27 лютого 2004 року ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_3 32/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, яка складається: один кам`яний житловий будинок літ. "Г", загальною житловою площею 79,1 кв. м та надвірних споруд літ. "З1, Ш, Щ" - сараї, "П" - льох, № 15, 17 - огородження, VІ, ІХ - мостіння,розташованих на земельній ділянці держфонду площею 604 кв. м.
За адресою житлового будинку АДРЕСА_1, позивач ОСОБА_1 для поліпшення умов проживання, самовільно без дозвільних документів побудував житловий будинок літ. "Е", який складається з двох поверхів.
03 квітня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом про визнання за ним права власності на новостворене ним майно на підставі статті 377 ЦК України, статті 48 Закону України "Про власність" (а. с. 3-4).
Позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за ним право власності на новостворене ним майно на підставі статті 377 ЦК України.
27 жовтня 2014 року (через вісім з половиною років) ОСОБА_2 оскаржила рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що вона є співвласником будинку АДРЕСА_1, ухвалене на користь позивача рішення стосується її прав та обов`язків.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).