Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 2-2576/11
провадження № 61-40728св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради,
треті особи: Львівське комунальне підприємство "Житловик-С", Львівська міська рада, Львівська міська професійна спілка "Захист праці",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 січня 2018 року у складі судді Горбань О. Ю. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 червня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Адміністрація) про зобов`язання відповідача укласти договір найму на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач обґрунтовував позов тим, що, починаючи з серпня 1988 року, він проживає у будинку АДРЕСА_1 . Зазначений будинок мав статус гуртожитку до 2007 року. Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 березня 2007 року № 139 зазначеному будинку надано статус житлового та ухвалою Львівської міської ради від 29 березня 2007 року № 721 цей будинок прийнято у власність територіальної громади м. Львова. На виконання пункту 4 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 27 червня 2008 року № 636 Адміністрація зобов`язана укладати договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані та проживають у згаданому будинку. Натомість, відповідач не уклав з ним договір найму на фактично зайняте житло - кімнати № 91-92, а його неодноразові звернення з цього приводу залишені без реагування, тому в судовому порядку просить задовольнити позов.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 січня 2018 року у позові відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що твердження позивача про те, що він здійснює оплату за фактичне користування кімнатами, житловою площею 22, 1 кв. м, не взято судом до уваги і це не може бути підставою для зобов`язання відповідача укладення зі ОСОБА_1 договору найму на квартири № 91 , 92 такої площі (22, 1 кв. м), оскільки ці квартири (кімнати) є окремими об`єктами договорів житлового найму. В судовому засіданні встановлено, що договір найму на спірні квартири (кімнати) 91-92 у позивача відсутній, такі зазначені у розпорядженні від 05 лютого 2009 року № 41 під різними номерами, а матеріали інвентаризаційної справи, котрі оглянуті судом, не містять необхідних змін в частині перепланування цих кімнат чи переобладнання. При цьому, судом встановлено, що під час заселення у гуртожиток за ним не закріплялася конкретна кімната або взагалі певні кімнати, тоді як на час його заселення у гуртожиток йому виділялося ліжко-місце в гуртожитку. Окрім цього, судом встановлено, що із заявами чи пропозиціями з приводу укладення договору найму на об`єднані кімнати позивач до відповідача не звертався, доказів зворотного суду не надано. Враховуючи наявну процедуру, яка передує закріпленню житла за наймачами, необхідність прийняття розпорядження органом місцевого самоврядування, якому делеговані такі повноваження, за відсутності відповідних звернень з боку позивача, в задоволенні позову про зобов`язання укласти договір найму квартири АДРЕСА_1 відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками суду щодо підстав для відмови у позові. Окрім того, відхилив доводи апеляційної скарги про те, що позивачем неодноразово подавалися заяви стосовно укладення договору найму, оскільки відсутні письмові звернення з боку позивача стосовно закріплення за ним як ізольованого, так і неізольованого приміщення, а також відсутні будь-які докази звернень позивача стосовно укладення договорів найму. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач здійснює оплату за фактичне користування кімнатами, житловою площею 22, 1 кв. м, не може бути підставою для зобов`язання відповідача укласти зі ОСОБА_1 договір найму на квартири № 91 , 92 такої площі (22, 1 кв. м), оскільки ці квартири (кімнати) є окремими об`єктами договорів житлового найму та зазначені у розпорядженні від 05 лютого 2009 року № 41 під різними номерами, а матеріали інвентаризаційної справи не містять необхідних змін в частині перепланування цих кімнат чи переобладнання.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується аналогічними доводами апеляційної скарги, зокрема, тим, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно посилалися на те, що рішення про надання заявнику квартири АДРЕСА_1 після зміни статусу будинку громадською комісією з житлових питань при Виконавчому комітетові Львівської міської ради не приймалися. Вважає таке твердження суду безпідставним, оскільки таких рішень і не повинно було прийматися, так як вирішувалося питання не про надання йому жилого приміщення, а було рішення про укладення з ним договору найму на жиле приміщення, в якому він фактично проживає. Зазначив, що він неодноразово подавав у Адміністрацію заяви з приводу укладення з ним договору найму спірних приміщень. Крім того, судом не враховано того, що рішеннями Виконавчого комітету Львівськоїміської ради від 27 червня 2008 року № 636 та від 09 березня 2007 року № 139 встановлено додаткову підставу для укладення договорів найму на жилі приміщення в одному, окремо взятому будинку на АДРЕСА_1 і такою підставою є не ордер на вселення в конкретне приміщення, а факт проживання в такому конкретному приміщенні та факт реєстрації місця проживання в цьому будинку. Також зазначив, що інші мешканці будинку уклали із відповідачем договори найму в аналогічних ситуаціях, однак суди на зазначене увагу не звернули.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 серпня 1988 року ОСОБА_1 вселився в гуртожиток на АДРЕСА_1 та зареєстрований у ньому.
Реєстрація позивача як одинокої особи в гуртожитку відбулася без надання йому у відособлене користування окремої кімнати. На час вселення позивач працював на Львівському Виробничому об`єднанні "Полярон", його вселення у гуртожиток проведено з відома адміністрації підприємства, на якому він працював.
Рішенням виконкому Львівської міської ради від 09 березня 2007 року № 139 гуртожитку Виробничого об`єднання "Полярон" на АДРЕСА_1, наданий статус житлового будинку та запропоновано Львівській міській раді прийняти будинок у власність територіальної громади м. Львова. Департамент житлового господарства та інфраструктури зобов`язано укласти договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані та проживають у цьому житловому будинку.
Рішенням Львівської міської ради від 29 березня 2007 року № 721 відомчий житловий будинок АДРЕСА_1 прийнято у власність територіальної громади м. Львова.