Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 2-900/11
провадження № 61-36622св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
відповідачі: Приватна виробничо-комерційна фірма "Олена", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,
треті особи: Приватне підприємство "Райс", орган опіки та піклування Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_18,
особа, яка подавала заяву про заміну сторони виконавчого провадження та касаційні скарги, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"
(далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: 8/15 часток гуртожитку з підвалом та офісним центром - приміщення IV поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, приміщення V поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, та підвал, площею 122, 9 кв. м, загальна площа яких становить 942, 7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування пред`явлених вимог позивач зазначав, що 14 червня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та Приватним підприємством "Райс" (далі - ПП "Райс", приватне підприємство) укладено кредитний договір, згідно з умовами якого приватному підприємству надано кредит у сумі 2 500 000, 00 грн зі строком повернення до 13 червня 2014 року.
З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ПАТ "УкрСиббанк" та Приватною виробничо-комерційною фірмою "Олена" (далі - ПВКФ "Олена") укладено договір іпотеки нерухомого майна, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк" нерухоме майно, а саме: 8/15 часток гуртожитку з підвалом та офісним центром - приміщення IV поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, приміщення V поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, та підвал, площею 122, 9 кв. м, загальна площа яких становить 942, 7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
У порушення прийнятих на себе зобов`язань ПП "Райс" зобов`язання за кредитним договором не виконало, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яка на 07 червня 2010 року становить 3 979 852, 48 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 2 380 952, 00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 1 389 278, 93 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 86 754, 18 грн та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 122 867, 37 грн.
Банк зазначав, що на момент подання позову заборгованість за кредитним договором не погашена, а тому позивач вважав, що має право звернути стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено виконання кредитного договору, у зв`язку з чим звернувся із зазначеним позовом до суду.
Стислий виклад позиції позивачів за зустрічним позовом
У січні 2011 року ОСОБА_19, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_15 звернулися до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 14 червня 2007 року № 11168430000/1, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ПВКФ "Олена".
Вимоги зустрічного позову обґрунтовувалися тим, що укладений договір іпотеки нерухомого майна, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк" нерухоме майно, а саме: 8/15 часток гуртожитку з підвалом та офісним центром - приміщення IV поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, приміщення V поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, та підвал, площею 122, 9 кв. м, загальна площа яких становить 942, 7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, безпосередньо зачіпає їх інтереси, оскільки вони є мешканцями кімнат на поверхах, які передані в іпотеку банку. Крім того, також мешканцями зазначених кімнат є неповнолітні та малолітні діти, права яких також порушені, оскільки вони можуть бути виселені із займаних приміщень. Зміст договору іпотеки суперечить частині четвертій статті 12 Закону України
"Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", якою передбачено надання згоди органом опіки та піклування, якої зазначений орган не надавав. Крім того, у договорі іпотеки приміщення гуртожитку зазначено як нежитлове, в той час як воно є житловим, що свідчить про те, що в договорі іпотеки опис об`єкта не відповідає дійсності.
З цих підстав, вважаючи свої права порушеними, просили визнати договір іпотеки недійсним.
Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: 8/15 часток гуртожитку з підвалом та офісним центром - приміщення IV поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, приміщення V поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, та підвал, площею 122, 9 кв. м, загальна площа яких становить 942, 7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому, ніж звичайні ціни на цей вид майна.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2014 року другий абзац резолютивної частини рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року викладено у такій редакції: "Звернути стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: 8/15 (вісім п`ятнадцятих) часток гуртожитку з підвалом та офісним центром - приміщення IV поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, приміщення V поверху, загальною площею 409, 9 кв. м та підвал, площею 122, 9 кв. м, загальна площа яких становить 942, 7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, передане за договором іпотеки № 11168430000/1 від 14 червня 2007 року, укладеному між ПАТ "УкрСиббанк" та ПВКФ "Олена", яким забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором № 11168430000, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Райс" 14 червня 2007 року, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому, ніж звичайні ціни на цей вид майна".
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку з чим у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором необхідно звернути стягнення на приміщення, яке є предметом спору. Щодо вимоги про встановлення початкової ціни, то суд вважав за необхідне встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна.
Рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічного позову обґрунтовувалося тим, що ПВКФ "Олена", будучи законним власником спірного приміщення на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, мала право розпоряджатися ним на свій розсуд. Суд встановив, що мешканці гуртожитку не є стороною оспорюваного правочину, а з урахуванням того, що позовні вимоги про виселення мешканців гуртожитку не заявлялися, позивачами за зустрічним позовом не доведено, що самим фактом укладення договору іпотеки, порушені або оспорені їх законні права чи інтереси.
Стислий виклад позиції заявника за заявою про заміну сторони виконавчого провадження
У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" (далі - ТОВ "ФК "Позика") звернулося до суду із заявою про заміну стягувача ПАТ "УкрСиббанк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Позика".
Вимоги заяви обґрунтовувалися тим, що 24 листопада 2016 року між ПАТ "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНАКТИВ" (далі - ТОВ "ФК "ФІНАКТИВ") укладено договір факторингу № 48, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від 14 червня 2007 року № 11168430000, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Райс", перейшло до ТОВ "ФК "ФІНАКТИВ".
28 листопада 2016 року між ТОВ "ФК "ФІНАКТИВ" та ТОВ "ФК "Позика", укладено договір факторингу № 48/1, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від 14 червня 2007 року № 11168430000, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Райс", перейшло до ТОВ "ФК "Позика".
У зв`язку з тим, що на момент подання заяви ТОВ "ФК "Позика" позбавлене можливості користуватися своїми правами стягувача у виконавчому провадженні, так як змінено кредитора у зобов`язанні, товариство просило замінити стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року на ТОВ "ФК "Позика" у зв`язку з переходом до останнього прав кредитора.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_19 , ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_15 просили відмовити в задоволенні клопотання та закрити провадження у справі з огляду на той факт, що заінтересовані особи не є боржниками у виконавчому провадженні, не мають зобов`язань перед позивачем, не отримували кредитні кошти, а отже не є сторонами кредитного договору. Посилалися на неправомірність судового рішення, наявність постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 21 лютого 2017 року.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2017 року замінено стягувача ПАТ "УкрСиббанк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Позика".
Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що звернення ТОВ "ФК "Позика" із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", а заява підлягає задоволенню. Розглядаючи заперечення заінтересованих осіб проти заяви, суд враховував те, що обґрунтованість вимог позову не є підставою для заміни стягувача у виконавчому провадженні, а є підставою для апеляційного оскарження судового рішення, ухваленого у цивільній справі. Крім того, постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві не є перешкодою для повторного звернення стягувача за примусовим виконанням ухваленого судового рішення.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що виходячи зі змісту поняття "ціна" як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. Однак суд першої інстанції наведені норми чинного законодавства не врахував та ухвалив рішення, яке не відповідає встановленій законом процедурі звернення стягнення на предмет іпотеки, тому підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову та визнання недійсним договору іпотеки, оскільки позивачами за зустрічним позовом не доведено, що самим фактом укладення договору іпотеки порушені або оспорені їх законні права чи інтереси, з урахуванням того, що позовні вимоги про виселення мешканців гуртожитку не ставились. Доводи апеляційної скарги про те, що сторонами спірного договору не отримано дозволу органу державної влади на іпотечне обтяження майна, не взяті до уваги, так як на час укладення договору іпотеки спірне майно перебувало у приватній власності.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ "ФК "Позика" про заміну стягувача.
Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що відсутні підстави для задоволення заяви про заміну стягувача ПАТ "УкрСиббанк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Позика" у справі № 2-911/11, оскільки відсутнє саме виконавче провадження, в якому був би стягувач.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційних скаргах, поданих до Верховного Суду 22 травня 2018 року, ТОВ "ФК "Позика" просило скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року, залишити в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року та ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга товариства на рішення апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що лише невизначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень, що відповідає правовому висновку, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження
№ 14-11цс18).
Касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що апеляційний суд не врахував під час розгляду питання про можливість заміни сторони виконавчого провадження поза межами виконавчого провадження правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У жовтні 2018 року на касаційні скарги ТОВ "ФК "Позика" надійшли відзиви, у яких ОСОБА_5 просив касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалами Верховного Суду від 02 серпня 2018 року відкрито касаційні провадження у справі за касаційними скаргами ТОВ "ФК "Позика" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційні скарги у справі, що переглядається, подані у травні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 червня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ПП "Райс" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого приватному підприємству надано кредит у сумі 2 500 000, 00 грн зі строком повернення до 13 червня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ "УкрСиббанк" та ПВКФ "Олена" укладено договір іпотеки нерухомого майна, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк" нерухоме майно, а саме: 8/15 часток гуртожитку з підвалом та офісним центром - приміщення 4 поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, приміщення 5 поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, та підвал, площею 122, 9 кв. м, загальна площа яких становить 942, 7 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27 травня 2009 року у справі № 8/94-09 стягнуто з ПП "Райс" на користь АКІБ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2010 року у справі № 9/72-10 (2/371-08) провадження у справі за позовом АКІБ "УкрСиббанк" до ПП "Райс" про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито.
Усупереч умовам кредитного договору ПП "Райс" свої зобов`язання належним чином не виконало, допустивши прострочення повернення кредиту та процентів за його користування, внаслідок чого нього станом на 07 червня 2010 року виникла заборгованість в сумі 3 979 852, 48 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 2 380 952, 00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 1 389 278, 93 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 86 754, 18 гривень та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 122 867, 37 грн.
Пунктами 4.1-5.1 договору іпотеки від 14 червня 2007 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Відповідно до підпунктів 4.1.10 - 4.1.13 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться у цьому договорі в будь-який спосіб, не заборонений законодавством.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 13 січня 2012 року у цивільній справі у задоволенні позовних вимог прокурора та ОСОБА_13 про визнання недійсним пункту 3 наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 22 травня 2000 року № 12/397-АО, визнання частково недійсним акта передачі нерухомого майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський механічний завод", визнання частково недійсним переліку майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський механічний завод", та визнання неправомірним включення до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський механічний завод" будівлі гуртожитку відмовлено.
Цим судовим рішенням встановлено, що 13 квітня 2004 року Відкрите акціонерне товариство "Новомосковський механічний завод" здійснило реєстрацію права власності на гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
18 травня 2004 року Відкрите акціонерне товариство "Новомосковський механічний завод" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропроменерго" придбало підвал, другий, третій, четвертий та п`ятий поверхи спірного гуртожитку.
14 березня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу власником 7/15 частин спірного гуртожитку став ОСОБА_20, що підтверджується витягами з реєстру прав власності.
17 квітня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропроменерго" продало, а ПВКФ "Олена" придбала підвал, 4-й та 5-й поверхи гуртожитку, що підтверджується витягами з реєстру прав власності.
Таким чином, станом на день ухвалення зазначеного рішення суду право власності на спірний гуртожиток було зареєстровано таким чином: приміщення 4 поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, приміщення 5 поверху, загальною площею 409, 9 кв. м, та підвал, площею 122, 9 кв. м, що складають 8/15 частин гуртожитку з підвалом та офісним центром, що визначено у договорі купівлі-продажу від 17 квітня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліш Ю. О. за реєстровим № 1421 належать ПВКФ "Олена"; приміщення 2 поверху, загальною площею 412, 6 кв. м, приміщення 3 поверху, загальною площею 411, 4 кв. м, що складають 7/15 частин гуртожитку з підвалом та офісного центру належать ОСОБА_20 на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Кібець Л. Г. за реєстровим № 152; на 1 поверсі зазначеної будівлі розташовані: магазин, загальною площею 157, 9 кв. м, у тому числі торговою площею 132, 4 кв. м, який належить приватному підприємцю ОСОБА_21 на підставі свідоцтва про право власності від 05 листопада 2003 року; магазин "1000 дрібниць", загальною площею 134, 6 кв. м, у тому числі основною площею 93, 6 кв. м, який належить приватному підприємцю ОСОБА_21 на підставі свідоцтва про право власності від 27 жовтня 2003 року; аптека, загальною площею 139, 8 кв. м, у тому числі основною площею 136, 9 кв. м, яка належить ОСОБА_22 на підставі свідоцтва про право власності від 02 жовтня 2003 року.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2006 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський механічний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропроменерго" про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав правомірності приватизації спірного гуртожитку Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський механічний завод".
Відмовлено також у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 про скасування прав власності на приміщення гуртожитку, належних ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, та скасування договору іпотеки, предметом якого є житлові приміщення, площею 942, 7 кв. м, у будівлі гуртожитку, розташованого під АДРЕСА_1, з тих підстав, що позовні вимоги є похідними від вимог про визнання частково недійсним наказу, акта, переліку та неправомірним включення гуртожитку до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський механічний завод".
Щодо юрисдикції спору
Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень, Верховний Суд зробив такі висновки.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.