Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 346/2447/17
провадження № 61-38420св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Фідобанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВЕНДОР", Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНС ТРАСТ ГРУП", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інновація",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року у складі судді Бирич Н. В., постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВЕНДОР" (далі - ТОВ "ФК "ВЕНДОР"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНС ТРАСТ ГРУП" (далі - ТОВ "ФТГ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інновація" (далі - ТОВ "ФК "Інновація") про визнання недійсним договору відступлення прав за іпотечним договором, укладеного між ТОВ "ФТГ" та ТОВ "ФК "Інновація", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. 09 лютого 2017 року.
Позивач обґрунтовувала позов тим, що на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту від 10 жовтня 2007 року № 14/0321/44/05413, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Ерсте Банк" (далі - ВАТ "Ерсте Банк") та ОСОБА_2, 17 червня 2008 року вона уклала з ВАТ "Ерсте Банк" договір іпотеки, за умовами якого передала в іпотеку банку нежитлове приміщення у АДРЕСА_1 . За договором факторингу від 09 лютого 2017 року № 19 іпотекодержателем нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 є ТОВ "ФК "Інновація". Позивач зазначала, що 07 липня 2009 року ОСОБА_2 отримала повідомлення-вимогу ВАТ "Ерсте Банк" про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, тобто банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, а отже строк звернення з вимогою про повернення кредиту сплинув 06 серпня 2012 року. Посилаючись на те, що згідно зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання, вважала договір іпотеки припиненим. Також зазначала, що оскільки ВАТ "Ерсте Банк" втратив право вимоги за кредитним договором, а отже і право укладати договори про відступлення права вимоги, вважала з цих підстав недійсним договір факторингу, укладений між ТОВ "ФТГ" та ТОВ "ФК "Інновація".
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "Інновація" позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року у позові відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не навела передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання угоди недійсною, а також не довела, що оспорюваним правочином порушені її права.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви вправі задовольнити позов навіть у разі спливу позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та ухвалити рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що на момент відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами банк пропустив позовну давність, тобто передав право вимоги за зобов`язаннями, які припинилися внаслідок пропуску позовної давності. Таким чином, укладення оспорюваного договору порушує права позивача, оскільки банк передав право вимоги, якого у нього не існувало.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ "ФК "Інновація" надало відзив, у якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 червня 2008 року між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки.
Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору від 17 червня 2008 року № 014/0321/17928, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_2, всіх кредитних договорів, укладених чи таких, що можуть бути укладені в подальшому в її рамках, а також додаткових угод до кредитного договору, чи кредитних договорів, укладених в її рамках, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодержатель зобов`язується перед позичальником надати йому кредит на умовах відкриття невідновлювальної кредитної лінії в сумі 40 000, 00 дол. США, а позичальник в свою чергу зобов`язується повернути цей кредит, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (штраф, пеню) в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.
За договором від 29 вересня 2014 року № 7 про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеним між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "ВЕНДОР", останнє набуло у повному обсязі права вимоги за кредитними договорами, виконання зобов`язань за якими забезпечені іпотекою відповідно до договорів іпотеки, перелік яких міститься в Реєстрі прав іпотеки, що є додатком № 1 до цього договору.
За договорами факторингу від 18 травня 2015 року № 111 та № 112 права вимоги за кредитним договором від 17 червня 2008 року № 014/0321/4/17928 та право вимоги за договором іпотеки відступлені новому кредитору ТОВ "ФТГ".
09 лютого 2017 року ТОВ "ФТГ" (клієнт) та ТОВ "ФК "Інновація" (фактор) уклали договір про відступлення права вимоги (факторингу), згідно з умовами якого фактор передав грошові кошти у сумі 120 560, 00 грн у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив право вимоги, що виникло з кредитного договору № 014/0321/4/17928 (невідновлювальна кредитна лінія) від 17 червня 2008 року та додаткових угод до нього, що укладений між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_2, та право вимоги за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 014/0321/44/05413.
Згідно з умовами зазначеного договору до фактора також переходять права та обов`язки клієнта, що забезпечують виконання зобов`язання за основним договором, у тому числі за договором іпотеки від 17 червня 2008 року, укладеного між ВАТ Ерсте Банк" та ОСОБА_1, та посвідченого приватним нотаріусом Трачук Л. В.
Встановлено, що 16 лютого 2017 року ТОВ "ФТГ" надіслало ОСОБА_1 повідомлення про відступлення ТОВ "ФК "Інновація" прав вимог за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 014/0321/44/05413 із зазначенням загальної суми заборгованості та банківських реквізитів нового кредитора.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК країни. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.