Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 308/290/19
провадження № 61-431св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Мацунич М. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, треті особи про усунення перешкод в користуванні орендованим майном, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 ..
Позов мотивований тим, що 22 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та власниками нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4, укладено договір, згідно якого вона отримала в оплатне строкове користування станцію технічного обслуговування літ.З, загальною площею 621,4 кв. м, автомийку, літ. К, загальною площею 56,1 кв. м, магазин, літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, земельну ділянку загальною площею 0,0843 га за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071.
28 серпня 2018 року позивачу стало відомо, що за договором цесії власником вказаного майна став ОСОБА_2, який у той же день зайняв орендовані нею приміщення, закрив ворота, позбавивши її доступу до орендованих приміщень. Дотепер відповідач не надав позивачу доступ до орендованих приміщень і відмовляється це зробити. Зміна власника нерухомого майна не тягне за собою зміни умов або розірвання договорів оренди, укладених попередніми власниками нерухомого майна, і тому дії відповідача по позбавленні її права користування орендованим майном є неправомірними. Оскільки, відповідач у добровільному порядку відмовляється надати позивачу доступ до орендованого майна, позивач змушена звернутися до суду із цим позовом.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
зобов`язати ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні орендованим майном - станцією технічного обслуговування літ. З, загальною площею 621,4 кв. м, автомийкою, літ. К, загальною площею 56,1 кв. м, магазином, літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, земельною ділянкою загальною площею 0,0843 га за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом надання вільного доступу до орендованого майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду в складі судді: Іванова А. П., від 12 липня 2019 року зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні орендованим майно - станцією технічного обслуговування літ. З, загальною площею 621,4 кв. м, автомийкою, літ. К, загальною площею 56,1 кв. м, магазином, літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, земельною ділянкою загальною площею 0,0843 га за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом надання вільного доступу до орендованого майна.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 22 вересня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали ОСОБА_1 в оренду нежитлові приміщення: станцію технічного обслуговування літ. З, загальною площею 621,4 кв. м, автомийку, літ. К, загальною площею 56,1 кв. м, магазин, літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м строком на 1066 днів. Згідно пункту 2.1, 2.2 цього договору орендодавці зобов`язались забезпечувати безперешкодне користування орендарем приміщенням та зобов`язались не втручатись у здійснення приватної діяльності орендаря. Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 22 вересня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку загальною площею 0,0843 га за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071 строком на 1066 днів. Згідно пункту 10.1 цього договору орендодавці зобов`язались не вчиняти дій, які б перешкоджати орендареві користуватись орендованою земельною ділянкою. згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрацію прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна іпотеко держателем нерухомого майна у вигляді станції технічного обслуговування літ. З, загальною площею 621,4 кв. м, автомийки, літ. К, загальною площею 56,1 кв. м, магазина, літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, земельної ділянки загальною площею 0,0843 га за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .Повноваження власника включають в себе можливість володіти, користуватися і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи свої права, він зобов`язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Згідно частини другої статті 770 ЦК України сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється, однак такого застереження в договорі оренди від 22 вересня 2019 року не встановлено. Факт того, що відповідач ОСОБА_2 перешкоджає позивачу здійснювати своє право орендаря підтверджується в судовому засіданні показаннями ОСОБА_1 та поясненнями представника відповідача. Оскільки договір оренди від 22 вересня 2017 року не закінчився і в установленому законом порядку достроково не припинений та не розірваний, суд вважав, що позовна вимога про усунення перешкоди з боку відповідача у користуванні станцією технічного обслуговування літ. З, загальною площею 621,4 кв. м, автомийкою, літ. К, загальною площею 56,1 кв. м, магазином, літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, земельною ділянкою загальною площею 0,0843 га за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зобов`язавши його надати вільний доступ до орендованого майна ОСОБА_1 , підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу адвоката Шпуганича В. П., який діє в інтересах ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 липня 2019 року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 29 вересня 2017 року між ТОВ "Фінансова компанія "Інвест Кредо"" та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги за договором не відновлювальної кредитної лінії № 26 від 15 травня 2007 року, генеральним договором №65 від 10 серпня 2006 року, додатковою угодою № 1 від 10 серпня 2006 року до генерального договору №65 від 10 серпня 2006 року та додатковою угодою № 2 від 13 лютого 2007 року до генерального договору № 65 від 10 серпня 2006 року. За умовами даних договорів до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за кредитними договорами виконання яких забезпечує іпотека нерухомого майна та земельної ділянки. 29 вересня 2017 року між ТОВ "Фінансова компанія "Інвест Кредо"" та ОСОБА_2 укладено договір передачі прав за іпотечним договором, договором невідновлювальної кредитної лінії № 26 від 15 травня 2007 року, генеральним договором № 65 від 10 серпня 2006 року та додатковою угодою № 2 від 13 лютого 2007 року до генерального договору № 65 від 10 серпня 2006 року за умовами якого до нового кредитора перейшло право вимоги за іпотечним договором № 26 від 15 травня 2007 року за № 992 та додатковими угодами до нього, іпотечним договором № 26/1 від 15 травня 2007 року за № 995 та додатковими угодами до нього, іпотечним договором №65/1 від 10 вересня 2006 року за № 3764 та додатковими угодами до нього.Договір відступлення прав за іпотечним договором посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. за № 1451. На час розгляду справи зазначені договори є чинними. Відповідно до пункту 2.1.4 іпотечного договору № 26 від 15 травня 2007 року іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковою угодою до цього договору, не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотеко держателя, зокрема, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем ПАТ "Укрсоцбанк" письмової згоди на передачу майна в оренду (найм) предмета іпотеки. Договір оренди нежитлового приміщення від 22 вересня 2017 року та договір оренди земельної ділянки від 22 вересня 2017 року є недійсними, оскільки їх недійсність встановлена законом.
Аргументи учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції рішення. При цьому посилалася на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції проігнорував наявні у матеріалах справи письмові докази того, що станом на 22 вересня 2017 року треті особи по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є реальними і законними власниками переданого майна в оренду ОСОБА_1 (позивачу). Згідно частини другої статті 770 ЦК України сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється, однак такого застереження в договорі оренди від 22 вересня 2017 року не встановлено. Договір оренди втрачає свою силу внаслідок, зокрема, - закінчення строку, на який його було укладено, достроково за взаємною згодою сторін або у разі визнання його судом недійсним. Отже, на дату звернення позивача до суду та станом на даний час строк дії двох договорів оренди земельної ділянки та договору оренди нерухомого майна, укладених між власниками майна ОСОБА_3, ОСОБА_4 та орендарем ОСОБА_1, є чинним і неприпиненим.
Вказує, що 13 березня 2018 року знаючи про наявність двох ухвал Ужгородського міськрайонного суду від 27 жовтня 2017 року в справі № 308/8454/17 та від 26 жовтня 2017 року в справі № 308/9995/17 заборонено фізичній особі ОСОБА_2 вчиняти дії щодо передачі прав за Іпотечним договором № 26 від 15 травня 2007 року за реєстровим № 992, іпотечним договором № 65/1 від 10 серпня 2006 року за реєстровим № 3764 до вирішення справи по суті. Ці заходи були вжиті реальними власниками майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою захисту свого приватного майна. Реальна ринкова вартість нерухомого майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно судово-експертної оцінки проведеної на підставі постанови слідчого за рішенням суду в рамках кримінального провадження ЄРДР № 22018070000000023 становить 16 200 000 грн. 21 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 у змові із приватним Кузьо Г. умисно порушуючи заборони суду - арешт, та заборону вчиняти будь-які дії із "купленим правом вимоги", і тільки на підставі вимоги ОСОБА_2 дореєстровує другу частину 1/2 приватного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ОСОБА_2, з приводу чого зареєстровано кримінальне провадження.
Окрім цього, судді апеляційної інстанції "умисно перекручують реальні події, факти, документи, докази, пояснення та виступи адвоката Бирковича О. І., який представляв позивачку та третю особу - співвласника зазначеного нерухомого майна ОСОБА_3 .
При прийнятті рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 червня 2018 року № 41725571, 41725785 приватний нотаріус Кузьо Г. В. не досліджувала питання наявності реальної заборгованості у позичальника перед банком. Станом на 22 вересня 2017 року (дата підписання двох договорів оренди із позивачкою по справі) право власності у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було чинним і ніким не оспорювалось. А тому помилковим, необґрунтованим і незаконним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що власники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали погоджувати із іпотекодержателем ПАТ "Укрсоцбанком" 22 вересня 2017 року два договори оренди земельної ділянки та нерухомого майна, адже строк дії всіх нотаріально підписаних договорів ПАТ "Укрсоцбанку" із позичальником та поручителями і іпотекодавцями завершився у липні 2012 року та в травні 2013 року.
Звертає увагу, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 квітня 2016 року в справі № 308/2284/13-ц та від 10 листопада 2016 року в справі № 308/3035/13-ц (які набрали законної сили і містяться в матеріалах цивільної справи), є належними і допустимими доказами того, що суд відмовив ПАТ "Укрсоцбанку" у солідарному стягненні (із поручителів та іпотекодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) заборгованості за кредитом отриманим позичальником ОСОБА_5 від ПАТ "Укрсоцбанку". Отже, станом на 22 вересня 2017 року строк дії договорів поруки та іпотеки завершився в 2012 році. Окрім цього, ПАТ "Укрсоцбанк" у 2014 році звернувся із позовом до боржника ОСОБА_6 та поручителів і іпотекодавців (третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак провадження в даній справі № 308/11861/14-ц на даний час зупинене.
У лютому 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що 29 вересня 2017 року між ТОВ Фінансова компанія "Інвест Кредо" та ОСОБА_2 укладено договір передачі прав за іпотечним договором, Договором не відновлювальної кредитної лінії № 26 від 15 травня 2007 року, генеральним договором № 65 від 10 серпня 2006 року, додатковою угодою № 1 від 10 серпня 2006 року до генерального договору № 65 від 10 серпня 2006 року та додатковою угодою № 2 від 13 лютого 2007 року до Генерального договору № 65 від 10 серпня 2006 року за умовами якого до нового кредитора перейшло право вимоги за Іпотечним договором № 26 від 15 травня 2007 року за №992 та додатковими угодами до нього; іпотечним договором № 26/1 від 15 травня 2007 року за № 995 та додатковими угодами до нього; іпотечним договором № 65/1 від 10 серпня 2006 року за №3764 та додатковими угодами до нього. Договір відступлення прав за іпотечними договорами посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. за № 1451. Відповідно до частини третьої статті Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Іпотекодержатель ПАТ "Укрсоцбанк" станом на 22 вересня 2007 року своєї письмової згоди на передачу майна в оренду (найм) не надавав. Таким чином суд на зазначені обставини уваги не звернув та встановив дійсність договору який є недійсним в силу прямої вказівки закону. Велика Палата Верховного Суду 04 червня 2019 року розглядаючи справу № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформувала наступний правовий висновок: такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. За наведених обстави позов про визнання правочину недійсним не подавався окремо. Власник майна не визнавав зазначений правочин та звертав увагу на його недійсність в силу прямої норми закону.
Звертає увагу, що підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону про іпотеку. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). Натомість Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням (правовий висновок припинення іпотеки зазначено у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №643/4398/16).