ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 466/7083/16-ц
провадження № 61-38317св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., та за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року, ухвалене у складі суддіКовальчука О. І., та постанову апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном.
В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/24 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивачі проживають у літній кухні, яка є господарською спорудою, оскільки ОСОБА_3 чинить перешкоди у користуванні будинком.
Тому просили вселити їх у будинок АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні вказаним житловим будинком шляхом звільнення житлової кімнати та надання ключів від вхідних дверей.
У лютому 2017 року ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення порядку користування майном.
В обґрунтування зустрічного позову вказала, що вона є власником 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 проживає у вказаному будинку із сім`єю, займає житлову кімнату 2-2 та приміщення тамбуру 2-1 у частині будівлі А-1, що за загальною площею є меншими, ніж належна їй на праві власності частка.
Як зазначала позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_1 та члени його сім`ї не бажають здійснювати право спільної часткової власності шляхом досягнення домовленості щодо користування та володіння майном.
Тому, з урахуванням змінених позовних вимог, просила встановити порядок користування частиною житлового будинку АДРЕСА_1, згідно з яким частину будівлі "А-1" із житловою кімнатою № 2-2 загальною площею 22 кв.м та тамбуром № 2-1 загальною площею 9,00 кв.м залишити у володінні і користуванні ОСОБА_3 та членів її сім`ї, приміщення житлової кімнати № 1-2 площею 11 кв.м у будівлі "Б" залишити у володінні і користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2, приміщення кухні № 1-1 площею 8,60 кв.м та вбиральні № 1 площею 3,20 кв.м у будівлі "Б" залишити у спільному користуванні; зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надати дублікат ключа від вхідних дверей будівлі "Б", яка відноситься до частини будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 та членам її сім`ї будь-які перешкоди у користуванні приміщеннями кухні та вбиральні у будівлі "Б", яка відноситься до частини будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до будинку АДРЕСА_1 і усунено перешкоди у користуванні вказаним житловим будинком шляхом звільнення житлової кімнати та надання ключів від вхідних дверей.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обмежень у здійсненні права користування житловим приміщенням.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції послався на можливість виділення співвласникам у користування часток в натурі і вказав, що з огляду на відсутність варіантів порядку користування будинком АДРЕСА_1, визначених експертом, позовні вимоги ОСОБА_3 є недоведеними.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу і відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про створення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкод у користуванні майном. Вказав, що оскаржуване рішення у цій частині ґрунтується виключно на наданих позивачами поясненнях.
З висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Також, урахувавши наявні у матеріалах справи докази, апеляційний суд вказав, що спірна будівля "Б-1" є самочинним будівництвом і сторони у справі не мають належним чином оформлених правовстановлюючих документів на вказану споруду.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, яка їх подали
У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки спірний житловий будинок не є самочинним будівництвом, а є переобладнаною літньою кухнею.
Заявник зазначила, що апеляційний суд не встановив наявність або відсутність у ОСОБА_3 права власності на літню кухню (будівля "Б-1").
У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просять скасувати постанову апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права, а рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
Заявники вказали, що літня кухня під літерою "Б", яка є господарською спорудою житлового будинку АДРЕСА_1, це самочинно переобладнане приміщення, непридатне для проживання.
Вважали, що, приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції позбавив заявників права власності на належну їм частку у житловому будинку.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому послався на безпідставність її доводів. Вважав недоведеними твердження позивача за зустрічним позовом про те, що літня кухня під літерою "Б" є житловою будівлею.
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у якому вказала, що доводи заявників зводяться виключно до переоцінки доказів.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частка будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27 березня 1992 року.
Встановлено, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року договір дарування 1/4 частки вказаного будинку у частині дарування його 1/24 частки визнано частково недійсним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 1/24 частку жилого будинку АДРЕСА_1 після ОСОБА_7 .
Також судами встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 63975233 від 21 липня 2016 року до проведення самовільних добудов будинок АДРЕСА_1 складався з чотирьох житлових кімнат та кухні житловою площею 65,2 кв.м, загальною площею 127,6 кв.м. Після проведення самовільних добудов будинок складається з шести житлових кімнат та кухні житловою площею 101,1 кв.м, загальною площею 166,5 кв.м. Самовільно побудовано житлову прибудову літера "А-2", житловий будинок літера "Б-1", веранду літера "б-1". Відповідно до акта Львівського комунального підприємства "Збоїща-408" від 18 листопада 2005 року самовільне будівництво здійснене іншим співвласником.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).