Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 447/2558/16-ц
провадження № 61-245св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області у складі судді Карбовнік І. М. від 03 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П., від 19 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову вказав, що 30 березня 2016 року він передав у власність ОСОБА_2 кошти в сумі 264 500 грн, що підтверджується відповідною розпискою, написаною відповідачем у присутності свідка ОСОБА_3 . Згідно з досягнутої між сторонами домовленості, відповідач зобов`язувався повернути отриману суму коштів до 01 липня 2016 року, однак, у визначений строк кошти не повернув.
За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача суму позики - 264 500 грн, 3% річних від неповернутої суми за період з 01 липня 2016 року по 01 грудня 2016 року, що становить 3 233,04 грн, проценти за користування кредитом - 29 779,81 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказав, що з травня 2013 року він працював на приватному підприємстві "Теплосвіт Захід", засновником та керівником якого є ОСОБА_1 .
За виконану протягом 2011-2013 років роботу його заробітна плата нараховувалася та виплачувалася у вигляді "бонусів", а також отриманого прибутку. Вказані "бонуси" йому не були виплачені.
У березні 2016 року він, маючи намір змінити місце роботи, повідомив відповідача, що бажає звільнитися з даного підприємства та просив виплатити йому нараховані бонуси за виконану роботу.
ОСОБА_1 погодився на таку виплату та його звільнення за умови написання ним оспорюваної розписки, яка, на його думку, є фіктивною, безгрошовою, написаною під психологічним тиском та такою, що не мала на меті реального виконання правочину.
За таких обставин, ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір позики від 30 березня 2016 року, укладений між ним та ОСОБА_1, з підстав його фіктивності.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року, задоволено позов ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 297 512,85 грн, з яких сума основного боргу - 264 500 грн, 3 % річних - 3 233,04 грн, проценти за користування кредитом - 29 779,81 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що письмова форма договору внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.ОСОБА_2 у порушення умов договору позики від 30 березня 2016 року не виконав свого обов`язку щодо повернення ОСОБА_1 суми позики у обумовлений цим договором строк, тому права позивача на повернення грошових коштів є порушеними.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суди виходили з того, що ним не доведено, що при укладанні вказаного договору позики його сторони не мали наміру створити дійсні правові наслідки, а також, що цей договір вчинено під психологічним тиском та він є фіктивним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 написав оскаржувану розписку не з метою отримання у ОСОБА_1 грошей у борг, а з метою звільнення з роботи та отримання винагороди за виконану роботу. Оскільки грошові кошти за цим правочином фактично не передавалися, тому він є фіктивним, однак суди попередніх інстанцій цим доводам не надали належної правової оцінки.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 01 квітня 2019 року - зупинено виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 03 листопада 2017 року до закінчення його перегляду у суді касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів на суму 264 500 грн строком до 01 липня 2016 року, на підтвердження чого ОСОБА_2 написав розписку від 30 березня 2016 року ( а.с. ).
У зазначений в розписці строк відповідач зобовʼязань за договором не виконав, отримані кошти не повернув.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.