Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 645/2307/17
провадження № 61-39747св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі судді
Сілантьєвої Е. С. від 26 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., від 29 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", банк) про визнання недійсним кредитного договору.
Позов мотивовано тим, що 17 серпня 2007 року між ним та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", був укладений кредитний договір. Предметом вказаного договору було надання відповідачем позивачу кредиту у розмірі 60 515,33 швейцарських франків під 8,49% річних на 300 місяців до 17 серпня 2032 року. Однак при укладенні договору банк приховав від нього інформацію про відсутність у банку залучених коштів у швейцарських франках і в такій спосіб ввів його в оману, що є нечесною підприємницькою практикою. Крім того, вказував, що відповідач не мав права укладати договір в іноземній валюті, оскільки не мав ані індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, ані самої іноземної валюти; не зробив жодної дії, спрямованої на перерахування йому кредиту в іноземній валюті, а тому просив визнати кредитний договір недійсним.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області
від 29 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач був ознайомлений з умовами договору, не заперечував проти них, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним, будь-яких доказів протилежного позивачем не надано. За кредитним договором позичальник підтвердив, що він до укладення цього договору отримав повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту, тривалий час виконував умови кредитного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання реальних наслідків. При цьому банк має ліцензію на здійснення валютних операцій, у тому числі кредитування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що укладаючи договір, відповідач ввів позивача в оману щодо наявності у нього необхідної суми швейцарських франків, що є нечесною підприємницькою практикою і, в силу вимог статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", є безумовною підставою для визнання договору недійсним.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 серпня 2007 року ОСОБА_1 було подано до банку кредитну заявку, в якій він банк просить видати кредит у розмірі 60 515,33 швейцарських франків на поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий на його ім`я в ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк".
Банк ознайомив позивача в письмовій формі з умовами кредитування по програмі "Житло в кредит", а також надав йому інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту (додаток № 1), наявних в банку форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування, про що свідчить підписаний позивачем інформаційний листок від 17 серпня
2007 року (а. с. 71-76).
17 серпня 2007 року позивачем було підписано анкету-заяву, де у пункті 13
ОСОБА_1 своїм особистим підписом підтвердив, що підписанням цієї анкети-заяви банк надав йому у письмовій формі та в повному об`ємі інформацію, передбачену пунктом 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
17 серпня 2007 року між сторонами у справі був укладений кредитний, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошті у розмірі 60 515,33 швейцарських франків на придбання нерухомого майна зі сплатою 8,49% річних, строком користування до 17 серпня 2032 року.
Як встановлено судами, на кошти, отримані у кредит, позивачем була придбана квартира АДРЕСА_1, яку він передав в іпотеку банку на забезпечення виконання умов кредитного договору (а. с. 79-85).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.