ПОСТАНОВА
Іменем України
14 квітня 2020 року
Київ
справа №816/846/15-а
касаційне провадження №К/9901/5892/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2015 (суддя - Удовіченко С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2015 (головуючий суддя - Філатов Ю.М., судді - Бенедик А.П., Водолажська Н.С.)у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Снек" до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР СНЕК"(далі - ТОВ "ЛІДЕР СНЕК") звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2014 року №0003852201/1638.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що прийняте відповідачем за наслідками перевірки спірне податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2014 року №0003852201/1638 є неправомірним, оскільки при формуванні податкового кредиту позивачем дотримані вимоги Податкового кодексу України. Наполягав на тому, що здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом в періоді, що перевірявся, повністю підтверджуються наявними у позивача первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вказував, що в ході проведеної перевірки позивача встановлено порушення, яке обгрунтовується виключно посиланням на акт перевірки від 13 серпня 2014 року №268/22/35323624 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФГ "Золоте Руно 2013". А тому вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від від 09.06.2015, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2015, у справі №816/846/15-а позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області 29 серпня 2014 року №0003852201/1638.
Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, дало суду підстави для висновку про відсутність в діях ТОВ "Лідер Снек" порушень податкового законодавства, визначених актом перевірки №2014/16-03-22-01-08/36410581 від 13 серпня 2014 року, на підставі висновків якого відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003852201/1638 від 29 серпня 2014 року. Фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ФГ "Золоте Руно 2013" підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками податку на додану вартість.
Кременчуцька ОДПІ оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.08.2015 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки акту Полтавської ОДПІ № 268/22/35323624 від 13.08.2015 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФГ "Золоте Руно 2013" з питань правомірності декларування податкового кредиту та податкових зобов?язань з податку на додану вартість та правомірності перебування на фіксованому сільськогосподарському податку за період з 01.01.213 по 30.06.2014, згідно якого зменшено податковий кредит та податкові зобов?язання, в т.ч. по взаємовідносинах з ТОВ "Лідер Снек".
Позивач не реалізував своє процесуальне право на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.04.2020 прийняв касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 14.04.2020.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Лідер Снек" (код ЄДРПОУ 36410581) зареєстровано як юридична особа 07 квітня 2009 року, номер запису 1 585 102 0000 006759.
Позивач взятий на облік в органах державної податкової служби і є платником податку на додану вартість.
Видами діяльності підприємства за КВЕД-2010 є: інші види перероблення та консервування фруктів і овочів, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками, оптова торгівля фруктами й овочами.
Кременчуцькою ОДПІ, відповідно до пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Лідер Снек" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період квітень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 13 серпня 2014 року №2017/16-03-22-01-08/36410581, за висновками якого позивачем допущено порушення пункту 198.1, пункту 198.4, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 229 166,70 грн.
На підставі акту перевірки від 13 серпня 2014 року №2017/16-03-22-01-08/36410581 Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2014 року №0003852201/1638, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3 343 750,05 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 2 229 166,70 грн та за штрафними санкціями в розмірі 1 114 583,35 грн.
Позивачем були подані скарги на податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2014 року №0003852201/1638 до ГУ Міндоходів у Полтавській області скаргу та до Державної фіскальної служби України, які залишені без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Положеннями підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.
За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.
При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.