Постанова
Іменем України
14 квітня 2020року
м. Київ
справа № 361/6001/18-ц
провадження № 61-22464св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що за період шлюбу з відповідачем вони набули у власність майно. Після розірвання шлюбу у 2016 році сторони проживають окремо, він проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 , а відповідач та інші члени сім`ї у житловому будинку АДРЕСА_1 . Вказує, що це майно є неподільним, вартість будинків у с. Плоске він визначає у розмірі по 800 000,00 грн кожний, а вартість будинку у с. Сотниківка - 175 000,00 грн, тому, на його думку, це майно підлягає поділу саме у запропонований ним спосіб.
Посилаючись на викладене, позивач просивподілити спільне сумісне майно подружжя та виділити йому у володіння та користування житловий будинок на АДРЕСА_1, загальною площею 112,5 кв. м із господарськими будівлями і спорудами, а відповідачу виділити житловий будинок на АДРЕСА_1, загальною площею 116,3 кв. м, земельну ділянку загальною площею 0,12 га, та житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2, загальною площею 42,50 кв. м, та припинити право спільної сумісної власності сторін на це майно.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, у поданій до суду позовній заяві, зазначає вартість житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , загальною площею 116,3 кв. м, становить 800 000,00 грн; житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1, загальною площею 112,5 кв. м, становить 800 000,00 грн; житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2, загальною площею 42,50 кв. м, становить 175 000,00 грн. Проте будь-яких доказів на підтвердження вказаної вартості спільного сумісного майна подружжя (експертних висновків, оцінки майна), позивачем до справи не долучено. Виходячи з приписів закону, що регулює ці питання, сторони у цивільній справі можуть домовитись щодо оцінки спірного майна, яке ділиться між ними, а у разі недосягнення між ними такої домовленості і згоди, дійсна вартість майна повинна визначатись експертизою чи у інший вставлений законом спосіб шляхом проведення оцінки фахівцем.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про поділ спільного сумісного майна подружжя, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати: за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 112,5 кв. м із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,12 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221286001:01:018:0030, за тією ж адресою. За ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 116,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,12 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221286001:01:018:0029, за тією ж адресою та на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2, загальною площею 42,50 кв. м. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що обмежившись посиланням на ненадання позивачем належних доказів вартості спірного майна, яке підлягає поділу, та недосягнення сторонами згоди щодо такої вартості та порядку поділу цього майна, місцевий суд належним чином не виконав вимоги статті 2 ЦПК України у частині завдання цивільного судочинства та не вирішив спір по суті, при цьому основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. Вказане узгоджується із висновками, які викладені у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року № 61-22089св18. Сторони не погоджуються на поділ спільного майна у рівних частинах і визнанням за сторонами права власності на 1/2 частини спірного майна і залишення його у спільній частковій власності не тільки не вирішить спір, а призведе до ускладнення обставин та створення нових спорів щодо користування та розпорядження майном, яке залишилося у спільній, тепер вже частковій власності, та враховуючи те, що у матеріалах справи наявні докази щодо оцінки та вартості спірного майна на час розгляду справи, та те, що позивач просить виділити йому у власність майно, яке є меншим за вартістю, ніж майно, яке просить виділити відповідачу без сплати відповідної грошової компенсації, то колегія суддів, виходячи з фактичного перебування та порядку користування нерухомим майном кожним із подружжя, що склався на час розгляду справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що позивач не спростовує того факту, що все майно, яке є предметом спору - є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Суд апеляційної інстанції неправомірно відступив від принципу рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, що порушило права та законні інтереси відповідача, адже підстав для визнання за кимось зі сторін більшої чи меншої частини майна немає. Житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 116,3 кв. м є старим та потребує реконструкції, а житловий будинок на АДРЕСА_2 взагалі є непридатним для проживання у ньому. Суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв нові докази. Експертна оцінка дійсної ринкової вартості спільного майна подружжя не може бути визнана належним і допустимим доказом у справі, адже представником позивача не надано доказів неможливості подання такої оцінки до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
Із 30 липня 1977 року по 18 листопада 2016 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Плосківської сільської ради Броварського району Київської області від 04 квітня 2018 року № 08 земельну ділянку, яка належала ОСОБА_2 , площею 0,24 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, поділено на дві земельні ділянки по 0,12 га кожна: з кадастровим номером 3221286001:01:018:0029, якій присвоєно адресу: АДРЕСА_1, і з кадастровим номером 3221286001:01:018:0030, якій присвоєно адресу:
АДРЕСА_3 , у якому проживає ОСОБА_1, має поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Із виписок із погосподарських книг від 16 липня 2017 року та 04 червня 2018 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 115,1 кв. м, житловою - 59,9 кв. м, придбано ОСОБА_1 у 1984 році та реконструйовано у 1992 році, а житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1, збудований протягом 1989-1991 років, розташований на земельній ділянці площею 0,12 га, з кадастровим номером 3221286001:01:018:0030.
Право власності на обидва будинки зареєстровано за ОСОБА_1
Житловий будинок АДРЕСА_1, має загальну площу 112,5 кв. м, житлову - 67,3 кв. м, із господарськими будівлями і спорудами: сарай "Б", сарай "В", вбиральня "Г", свердловина "І"; житловий будинок АДРЕСА_1, має загальну площу у розмірі 116,3 кв. м, житлову - 53,8 кв. м, із господарськими будівлями і спорудами: погріб "Б", гараж "В", погріб "Г2", котельня "Д", ворота з хвірткою "№1", огорожа "№2", забудова - 1965 рік.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, крім того, ОСОБА_2 належить земельна ділянка з кадастровим номером 3225586501:02:026:0041, площею 0,25 га за цією ж адресою, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку.
ОСОБА_2 прописана та проживає на АДРЕСА_1, та разом з нею за цією адресою проживають: ОСОБА_3 - колишній чоловік, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_5 - невістка, ОСОБА_6 і ОСОБА_6 - онуки.
Відповідно до висновків про вартість майна від 09 жовтня та 11 жовтня 2019 року, складених експертом ТОВ "Інститут земельних реформ та раціонального землекористування", що діє на підставі сертифікату суб`єкта оціночної діяльності Фонду Держмайна України від 22 травня 2019 року № 401/19, вартість житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, складає 687 681,00 грн, вартість житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, складає 710 910,00 грн, вартість домоволодіння на АДРЕСА_2, складає 61 401,00 грн.
Відповідно до висновків про вартість майна, поданих до суду апеляційної інстанції, станом на 09 жовтня 2019 року ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 116,30 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, становить 710 910,00 грн; житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 112,50 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, становить 687 681,00 грн; станом на 11 жовтня 2019 року ринкова вартість домоволодіння (житлового будинку з надвірними будівлями) загальною площею 42,50 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, становить 61 401,00 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна;2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).