Постанова
Іменем України
14 квітня2020 року
м. Київ
справа № 431/6232/18-ц
провадження № 61-17311св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Старобільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,
відповідачі: ОСОБА_1,
третя особа - приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Ганшин Володимир Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Авалян Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Старобільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Фонд) звернулося до суду з позовом ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Ганшин В. О. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Ганшиним В. О. 25 квітня 2018 року видане свідоцтво про право на спадщину за законом № 664, згідно з яким приватний нотаріус посвідчує, що на підставі статті 1261 ЦК України, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2, 1945 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його син - ОСОБА_1 . До складу спадщини входить право на недоотриману суму страхових виплат у розмірі 27 032,27 грн, що підтверджується листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 19 січня 2018 року № 254/03-3. Потерпілий ОСОБА_2 за життя перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Фонді м. Ровеньки. Вказане відділення Фонду знаходиться у теперішній час на тимчасово окупованій території і не здійснило своє переміщення, у зв`язку з чим нарахування та виплата страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) припинено з 01 грудня 2014 року.
23 жовтня 2014 ОСОБА_2 звертався до Фонду із заявою про продовження раніше призначених щомісячних виплат. 30 жовтня 2014 року щомісячні страхові виплати продовжені, про що винесено відповідну постанову. Виплата здійснювалася через відділення ПАТ КБ "ПриватБанк". 17 листопада 2014 року ОСОБА_2 надав довідку про взяття його на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України, при цьому, виплати він продовжував отримувати до 30 червня 2016 року включно. Відділенням Фонду листом від 05 квітня 2016 року ОСОБА_2 запропоновано відкрити картковий рахунок в установі ПАТ "Державний ощадний банк України" та до 01 липня 2016 року надати заяву із реквізитами для зміни у напрямку перерахувань страхових виплат, але він до відділення Фонду не з`явився.
У зв`язку з відсутністю реквізитів для перерахувань виплату припинено. Крім того, 01 березня 2017 року ОСОБА_2 знято з обліку як внутрішньо переміщену особу, оскільки його фактичне місце проживання не підтверджено. Щомісячні страхові виплати за період із 01 липня 2016 року і до дня смерті могли бути нараховані, проте потерпілий за життя не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому виплати з 01 липня 2016 року і до дня смерті не нараховувалися, відповідно спадкодавцю не належали, а тому не можуть передаватись членам сім`ї чи входити до складу спадщини.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 квітня 2018 року № 664, видане приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Ганшиним В. О., недійсним у частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманої, його батьком - ОСОБА_2 суми страхової виплати у розмірі 27 032,27 грн за період із 01 липня 2016 року по 24 жовтня 2017 року.
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Фонду, третя особа - приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Ганшин В. О., про стягнення нарахованих, але не виплачених страхових виплат у порядку спадкування за законом.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що нотаріусом після смерті батька ОСОБА_2, йому видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 квітня 2018 року. За вказаним свідоцтвом посвідчено право на спадщину за законом на суму недоотриманих страхових виплат у сумі 27 032,27 грн. Розмір виплат нотаріусом вказаний виходячи з відповіді, отриманої 19 січня 2018 року за вих. № 254/03-3. Вважає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Фонду нараховані, але не виплачені страхові виплати у порядку спадкування за законом у розмірі 27 032,27 грн.
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 26 березня 2019 року в задоволенні позову Фонду відмовлено.
Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Фонду нараховані, але не виплачені страхові виплати у порядку спадкування за законом у розмірі 27 032,27 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що посилання Фонду на відсутність реквізитів банку для перерахувань виплат, ненарахування призначених страхових виплат, не є підставою для визнання недійним свідоцтва про право на спадщину. Інших випадків, встановлених законом, у розумінні статті 1301 ЦК України, які були б підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину судом не встановлено. Склад спадщини, визначений приватним нотаріусом у свідоцтві про прийняття спадщини за заповітом, є правильним, нотаріус відповідно до вимог статті 1227 ЦК України правомірно видав відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом, у тому числі на недоотримані страхові виплати, оскільки його зміст повністю кореспондується зі змістом інформації Фонду про наявність заборгованості за страховими виплатами, а тому зустрічні вимоги є законними та обґрунтованими.
Постановою Луганського апеляційного суду від 24 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення первісного позову Фонду. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 квітня 2018 року № 664, видане приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Ганшиним В. О., недійсним у частині права ОСОБА_1 на недоотримані страхові виплати на загальну суму 27 032,27 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що оскільки батьку відповідача припинена виплата страхових виплат за життя і ним не вчинено дій спрямованих на відновлення виплати, у результаті чого, ОСОБА_2 у період із 01 липня 2016 року по 24 жовтня 2017 року страхові виплати не нараховувалися, ОСОБА_1, враховуючи положення статті 1227 ЦК України, не набув права на ці виплати як спадкове майно.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що доводи Фонду про неможливість виплати коштів, у зв`язку із їх неперерахуванням (ненарахуванням) із Державного бюджету України, є необґрунтованими, оскільки право спадкоємця на визначену законом виплату недоотриманої страхової виплати спадкодавцем, на спадщину, яку він оформив у встановленому законом порядку, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, чи передбачені кошти на це у бюджеті, такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 20 грудня 2018 року (цивільна справа № 743/1218/17, провадження № 61-30429ск18) і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 pоку у справі № 243/3505/16-ц і від 04 вересня 2018 року у справі 805/402/18-а. Його майновий інтерес ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", ЦК України, Конституції України, а тому у цьому спорі повинні застосовуватись стандарти Європейського суду з прав людини. Питання отримання спадщини у вигляді страхових виплат, що належали його батьку за його життя - є життєво важливим для нього, оскільки таке право є невід`ємним і воно повинно бути захищено Державою Україна і реалізовано фактично.
У січні 2020 року Фонд подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що жодними нормативними актами, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території. Ця позиція підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Цезар та інші проти України". Враховуючи те, що батьку відповідача припинена виплата страхових виплат та ним за життя не вчинено дій спрямованих на відновлення виплати, у результаті чого ОСОБА_2 у період із 01 липня 2016 року до 24 жовтня 2017 року страхові виплати не нараховувалися, ОСОБА_1, враховуючи положення статті 1227 ЦК України, не набув права на ці виплати як спадкове майно. Відповідна правова позиція Управління узгоджується із судовою практикою, зокрема з постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
За даними Централізованої інформаційно-аналітичної системи Фонду, ОСОБА_2 перебував на обліку у відділенні Фонду м. Ровеньки із 06 вересня 2005 року.
За висновком МСЕК від 29 травня 2006 року йому встановлено сукупний відсоток втрати професійної працездатності 25 %, у тому числі: 10 % по трудовому каліцтву (акт 12 січня 1993 року № 5); 15 % по трудовому каліцтву (акт 08 квітня 1995 року № 35) безстроково.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.