Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 302/1455/18-ц
провадження № 61-22597св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Колочавська сільська рада, ОСОБА_2,
треті особи: Міжгірська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2019 року у складі судді Кривка В. П. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Колочавської сільської ради, ОСОБА_2, треті особи: Міжгірська районна державна адміністрація (далі - Міжгірська РДА), Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області), про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,0495 га на АДРЕСА_1, відповідно до рішення Колочавської сільської ради від 18 липня 1995 року № 25 і державного акта на право постійного користування землею від 20 грудня 1995 року серії 11-ЗК № 002046 (позивач у заяві зазначив, що оригінал державного акта втратив). 21 грудня 2015 року комісія Колочавської сільської ради склала акт обстеження цієї ділянки про те, що він самовільно зайняв більшу площу, ніж зазначена у вказаному державному акті, а саме на 0,0076 га і цю площу вирішено перевести у резерв сільської ради. Цей документ вважає таким, що посягає на його право постійно користуватися земельною ділянкою, наданою йому у встановленому законом порядку. Колочавська сільська рада винесла рішення від 15 лютого 2016 року № 23, яким надала дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0076 га на АДРЕСА_1. Згідно з рішенням цієї ж ради від 14 серпня 2016 року № 7 затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_2 06 вересня 2016 року зареєстровано право власності на цю земельну ділянку за № 16307277 із кадастровим номером 2122482100:03:003:0026. Проект землеустрою у частині погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 і належної йому земельної ділянки ним не погоджено як суміжним землекористувачем. Крім того, ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області на його письмове звернення повідомило, що ОСОБА_2 надано земельну ділянку для садівництва без зміни цільового призначення. Вважає земельну ділянку площею 76 кв. м, яка передана у власність ОСОБА_2, своєю і вимагає захистити його права.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення Колочавської сільської ради про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,0076 га; визнати протиправним і скасувати рішення Колочавської сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0076 га на АДРЕСА_1, та надання її у власність ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 від 09 вересня 2016 року № 31312020 та запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 одержав земельну ділянку у власність, яка є предметом спору, в установленому земельним законодавством порядку, відповідно до норм ЗК України та Закону України "Про землеустрій", тобто на підставі дозвільних рішень, прийнятих Колочавською сільською радою, виготовленого в установленому законом порядку проекту землеустрою з відведенням наданої земельної ділянки (76 кв. м) на місцевості (у натурі). Отже, відповідно положень статті 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землю, яке набуто і реалізовано громадянином виключно відповідно до вимог закону, статті 321 ЦК України, яка встановлює непорушним право власності і заборону протиправного позбавлення цього права чи обмеження у його здійсненні, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодного доказу про те, що наданням і приватизацією земельної ділянки ОСОБА_2 порушено права позивача щодо використовуваної ним земельної ділянки. Зокрема, суд не встановив самовільного захоплення, накладання, порушення меж суміжних ділянок ОСОБА_2 і ОСОБА_1, посягання на інші права позивача щодо землекористування (завдання шкоди, обмеження доступу, неможливість використання за цільовим призначенням тощо). Такий же висновок надано суду в письмових поясненнях на виконання ухвали суду від 02 квітня 2019 року ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області від 15 травня 2019 року. Суд відхилив доводи позивача, що ним не погоджено акт встановлення меж земельної ділянки у проекті землеустрою відведення земельної ділянки ОСОБА_2, із огляду на те, що ця межа погоджена Колочавською сільською радою, що підтверджено актом від 22 березня 2016 року і рішенням Колочавської сільської ради від 27 березня 2016 року № 39, які наявні в проекті землеустрою. По-друге, до цих обставин та правовідносин суд застосував правовий висновок, за яким ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача/землевласника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічного документації (проекту землеустрою), що прийнятий у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року (справа № 580/168/16-ц).
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд у порядку сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, роз`яснив ОСОБА_1 його процесуальне право заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи, проте позивач цим правом не скористався. Сам по собі лист ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 13 липня 2018 року № Х-19/0-447/6-18, який до того ж у частині, що має істотне значення для справи, не підтриманий останнім, супроти решти зібраних у справі доказів у спростування доводів позовної заяви (зокрема, акт комісійного обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 21 грудня 2015 року і проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність ОСОБА_2 ) не може слугувати єдиним, достатнім і переконливим доказом для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд повністю відхилив як доказ порушення його права користування лист ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 13 липня 2018 року не навівши при цьому жодних мотивів. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції він просив призначити експертизу, але головуючий суддя не захотів цього зробити.
У лютому 2020 року ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в результаті повного, об`єктивного та неупередженого розгляду, а тому вказані судові рішення не можуть бути скасовані.
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про долучення до матеріалів справи доказів.
Разом із тим вказана заява не підлягає задоволенню, оскільки суд касаційної інстанції не здійснює оцінку нових доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Згідно з рішенням Колочавської сільської ради від 18 липня 1995 року № 25 ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею від 20 грудня 1995 року серії II-ЗК № 002046 із реєстрацією у Книзі записів видачі таких актів за № 6 про надання у постійне користування земельної ділянки площею 0,0495 га без зазначення цільового використання цієї землі в державному акті та зазначенням у рішенні сільської ради про видачу цього акта для використання земельної ділянки під ринок на АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідок Колочавської сільської ради та Міжгірського відділу ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області, оригінали вказаного державного акта не збереглися, відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру, ділянці не присвоєного кадастрового номера, відсутня технічна документація (технічний звіт) до акта.