Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 641/2891/19-ц
провадження № 61-16356св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року у складі судді Чайки І. В. та постанову Харківського апеляційного суду
від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенка І. С.,
Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 . Про стягнення суми боргу за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 24 листопада 2017 року між нею, як позикодавцем, та ОСОБА_2, як позичальником, було укладено договір позики, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І. Ю. та зареєстровано у реєстрі за № 4759. Відповідно до умов вказаного договору вона передала ОСОБА_2 у безвідсоткову позику грошові кошти у розмірі 537 229,00 грн, що на день укладення цього договору за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) складало
20 000,00 доларів США, які останній зобов`язувався повернути у строк до
23 листопада 2018 включно.
Вказане грошове зобов`язання ОСОБА_2 не виконав.
Посилаючись на те, що укладення вказаного договору відбувалось за згодою дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3, вона вважала, що грошові кошти отримувалися спільно подружжям та для цілей сім`ї, а тому з урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів на її користь заборгованість за договором позики у розмірі 555 651,23 грн.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3, а саме: житловий будинок
АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 6325181501:00:012:0015, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, заявник просила накласти арешт на грошові кошти у розмірі 555 651,23 грн, що знаходилися у банку на рахунках відповідачів.
Клопотання мотивовано тим, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унемовжливити виконання рішення суду та ефективний захист її, як позивача у справі.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Накладено заборону на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1, та на земельну ділянку, кадастровий номер 6325181501:00:012:0015, площею 0, 25 га, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .
У зв`язку із забезпеченням позову зустрічне забезпечення у справі не застосовано.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки предметом позову цієї справи є грошові кошти у розмірі 555 651,23 грн, які були позичені відповідачами у позивачки та не повернуті в обумовлені договором позики строки,тому обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки зазначена земельна ділянка та житловий будинок перебувають у власності ОСОБА_3, внаслідок чого виникає ризик відчуження цього майна, за рахунок якого можуть бути відшкодовані кошти, що утруднить у подальшому виконання рішення суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про те, що не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не наведено жодних підстав для забезпечення позову, не обґрунтовано необхідність застосування саме такого виду забезпечення позову, що зазначено у заяві, не вказано яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний захід забезпечення позову, не приведено обставин та не надано документів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Разом із тим, посилалась на те, що предметом позову є правовідносини сторін за договором позики, який було укладено між ОСОБА_1 Та ОСОБА_2 . Вона не є стороною цього договору, проте на майно, що належить їй на праві власності було накладено арешт.
Вважала, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Комінтернівського районного суду м. Харкова зазначену цивільну справу.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.