Постанова
Іменем України
09 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 180/2088/18
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/803/514/19
Провадження № 51 - 770 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Матієк Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040330000364 від 08 червня 2018 року, щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, у тому числі: вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року за ст. 185 ч. 2, ст. 309 ч. 2,
ст. 70 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки; вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року за
ст. 185 ч. 3, ст. 70 частинами 1, 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 16 травня 2018 року умовно-достроково на 1 рік 1 місяць
5 днів,
за ст. 185 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року та
ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
4 роки 6 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з моменту його затримання. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.
Ухвалено вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від
25 серпня 2016 року виконувати самостійно.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 05 червня 2018 року приблизно о 10 годині 10 хвилин шляхом зламу замка вхідних дверей проник до приміщення квартири
АДРЕСА_3 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_2 майно загальною вартістю 883 гривні, чим заподіяв матеріальну шкоду потерпілій на зазначену суму.
Того ж дня приблизно о 15 годині 10 хвилин ОСОБА_1 аналогічним способом проник до приміщення квартири
АДРЕСА_4 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_3 майно загальною вартістю 12 710 гривень, чим заподіяв матеріальну шкоду потерпілій на зазначену суму.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, зазначений вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р.М. у частині призначення покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 3 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року й вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року та ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
4 роки 7 місяців.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо нього. Зазначає, що під час досудового розслідування та кримінального провадження в суді першої інстанції йому не було надано захисника, участь якого є обов`язковою у зв`язку з тим, що він з 1991 року перебуває на обліку лікаря-нарколога, а тому вважає, що було порушено його право на захист. Указує на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що він хворий на туберкульоз. Крім того, просить зарахувати йому у строк покарання попереднє ув`язнення з 13 вересня 2018 року по 06 грудня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про порушення права на захист є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 52 ч. 1 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
В інших випадках обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні, у тому числі, щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад (ст. 52 ч. 2 п. 3 КК України).