Постанова
Іменем України
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 296/289/19
провадження № 61-1030св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви та рішень судів
У січні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що заявник є громадянином Республіки Ірак та у період із 1989 по 1992 роки проживав на території України у місті Житомирі. Встановлення даного факту необхідно для набуття заявником громадянства України та отримання ним паспорта громадянина України.
Просив суд встановити факт постійного проживання заявника до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", у період із 1989 по 1992 роки.
Встановлюючи в окремому провадженні факт постійного проживання заявника у період із 1989 по 1992 роки на території, яка згодом стала територією незалежної України відповідно до Закону України "Про правонаступництво", суд першої інстанції виходив із доведеності на підставі показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тих обставин, що заявник, працюючи вантажником на базарі, як близький знайомий їх батька та чоловіка, проживав без прописки в квартирі АДРЕСА_1 з 1989 по 1992 роки.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року скасовано. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності стороною заявника факту постійного (безперервно) проживання заявника на території України до 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що факт постійного проживання заявника до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", підтверджений у судовому засіданні свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також письмовими доказами.
У березні 2020 року від Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, уякому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не підлягає задоволенню із таких підстав.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Багдаді та є громадянином Республіки Ірак.
26 квітня 2017 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області зареєстрований шлюб заявника та ОСОБА_5, громадянки Грузії, про що складений актовий запис № 683.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області 12 липня 2017 року заявнику наданий дозвіл на імміграцію в Україну, а 13 липня 2017 року - видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
Управлінням введення реєстру територіальної громади Житомирської області 25 вересня 2018 року зареєстровано місце проживання заявника за адресою: АДРЕСА_2 .
Нормативно-правове обґрунтування
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.