Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 159/1762/19-ц
провадження № 61-1244св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимира-Волинського Волинської області,
відповідачі: Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Данилюк В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2019 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимира-Волинського Волинської області (далі - КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області) звернулося до суду із позовом до Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Волинське обласне БТІ), ОСОБА_1 про припинення права власності та скасування реєстрації права власності на житловий будинок.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 20 січня 2015 року № Д9 332/03, актом приймання - передачі від 29 грудня 2005 року № 391, він прийняв на облік від Луцької КЕЧ району нерухоме майно та земельну ділянку площею 24 151,5 га (далі - земельна ділянка) військового містечка № 72 с. Поворська Ковельського району Волинської області (далі - військове містечко). При упорядковуванні обліку та використання земельної ділянки військового містечка виявлено спірний житловий будинок. Зазначає, що згідно з державним актом від 01 листопада 1968 року № XII-1-5 на право постійного користування земельною ділянкою площею 24 157,7 га, виданого Виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих від 11 листопада 1968 року № 12/28, земельна ділянка військового містечка належить до земель оборони і вилучення земельних ділянок має провадитись за згодою Міністерства оборони України. Проте Поворська сільська рада Ковельського району Волинської області без згоди Міністерства оборони України прийняла рішення від 10 листопада 2000 року № 14/4 на вилучення земельної ділянки площею 0,25 га із Поворського лісництва Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" і надання її ОСОБА_2 . Таке рішення призвело до протиправного вилучення земельної ділянки площею 0,25 га і зміни права власності на землі, що належать до земель оборони. Власником спірного житлового будинку є ОСОБА_1, який успадкував цей одноквартирний будинок за законом.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2013 року у справі № 5004/417/12 визнано нечинним та скасовано розпорядження Ковельської РДА Волинської області від 31 січня 2005 року № 41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур"; визнано нечинним та скасовано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур" від 22 липня 1994 року за № 001718 серії II-ВЛ. 02 березня 2016 року Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації № 90 земельна ділянка передана позивачеві у постійне користування. 22 березня 2016 року він зареєстрував право користувача земельною ділянкою площею 10011,619 га.
Вказує, що постановою Вищого господарського суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 903/904/16 встановлено, що в/ч 21825 (інженерно - аеродромна служба тилу) як структурному підрозділу Управління 14 Повітряної армії виданий акт № XII на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га на території Ковельського району. Також відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 02 березня 1994 року № Д - 115/1/01/120, управління 14 Повітряної армії переформовано в управління 14 авіаційного корпусу з Єдиним умовним найменуванням - в/ч А 3822. Згідно з Директивою Головнокомандувача Повітряних сил Збройних сил України від 02 грудня 2004 року № 350/120/1/05, управління авіаційного корпусу (А 3522) розформовано і правонаступником визначено управління Повітряного командування "Захід" з Єдиним умовним найменуванням - в/ч А 0780.
07 серпня 2018 року ОСОБА_1, який є власником спірного будинку, подано заяву із зверненням - проханням надати згоду на вилучення земельної ділянки площею 0,25 га (в межах земельної ділянки площею 10011,619 га, кадастровий № 0722187400:006:0174), для обслуговування будинку, господарських будівель та споруд. Згідно з витягом із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, цільовим призначенням земельної ділянки площею 10011,6190 га, до якої входить земельна ділянка 0,25 га, на якій розташований спірний будинок, є ведення лісового господарства та пов`язаних із ним послуг. Використання земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва будинку у 2000 році є самочинним будівництвом, так як використання земельної ділянки відбувається не за цільовим призначенням, право власності на яке не набувається.Спірний будинок є самочинним будівництвом, тому реєстрація права власності на нерухоме майно є неправомірною та такою, що має бути скасована.
Посилаючись на викладене, позивач просив припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року у задоволенні позову КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок збудований у 1932 році державою, а не будь-яким громадянином самовільно у приватному порядку, та вже станом на 12 лютого 1998 року - дата видачі свідоцтва про право власності на житло в порядку приватизації за Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", його передано у приватну власність батькам позивача. Відомостей про те, що позивач самочинно побудував спірний будинок, чи здійснив самочинно будь-яку перебудову чи переобладнання цього будинку у період із 2000 року і до цього часу у розпорядження суду також не надано.
Постановою Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі чинних свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 липня 2004 року Р № 3-885; свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 вересня 2012 року, Р № 1-1610, а отже, за відсутності підстав припинення права власності, визначених статтею 346 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову. Первинна реєстрація права власності здійснена Волинським обласним БТІ за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно із свідоцтвом про право власності 12 лютого 1998 року, виданим на підставі розпорядження Ковельської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці від 05 січня 1998 року № 5 згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Правомірність набуття права власності ніким не оспорена та не скасована. Оспорюючи право власності та реєстрацію права власності на житловий будинок позивач не надав суду жодних доказів того, що право власності набуто неправомірно, а реєстрація права власності порушує його права та законні інтереси на момент виникнення спірних правовідносин.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2020 року КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок без документа, що посвідчує право на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, чим порушив вимоги частин першої, другої статті 376 ЦК України та пункту 46 Порядку.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1, не є новобудовою чи реконструйованим об`єктом, а реєстрація права власності на нього здійснювалася на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про забезпечення його участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Львівської області.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Згідно із частинами першою, другою, сьомою, восьмою статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п`ять днів до відповідного судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), то підстав для задоволення клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.
Позиція Верховного Суду