ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2020 року
Київ
справа №212/4165/17 (2-а/212/162/17)
адміністративне провадження №К/9901/16352/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Криворізького північного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області,
третя особа - Управління праці та соціального захисту населення виконкому Покровської районної у місті ради,
про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Чабаненко С.В., суддів Баранник Н.П., Щербака А.А.,
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Стасюк Вячеслав Олексійович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Криворізького північного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, в якому просив:
визнати протиправними дії Криворізького північного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо припинення з 1 квітня 2017 року виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 );
зобов`язати Криворізьке північне об`єднане Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області відновити виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ІПН НОМЕР_1 ) належної пенсії з моменту припинення її виплати, тобто з 1 квітня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 серпня 2017 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо припинення з 1 березня 2017 року виплати пенсії ОСОБА_1 та необхідності поновлення зазначених виплат з 1 березня 2017 року.
Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, постанову Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 серпня 2017 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановляючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки останнє винесено з порушенням норм матеріального права при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги того, що ігноруючи право позивача на щомісячне отримання пенсії, не вживаючи встановлених законом дій щодо нарахування позивачу пенсії відповідач вчинив бездіяльність, яка має бути визнана судом протиправною. При цьому Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" взагалі не передбачає можливості призупинення виплати пенсії, яка раніше була призначена та виплачувалася. Крім того, положення постанови Кабінету Міністрів України №637, які застосовані судом апеляційної інстанції, є такими, що обмежують конституційні права соціально незахищених громадян України, що мешкали на територіях непідконтрольних державі та набули статус внутрішньо переміщених, її норми не можуть бути застосовані при вирішенні спору у цій справі.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано положення частини першої статті 49 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та скасовано судове рішення, яке відповідало закону.
Позиція інших учасників справи
9 січня 2018 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу, в яких зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №212/4165/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 15 квітня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №212/4165/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 квітня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 взято на облік до Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу, правонаступником якого є Криворізьке північне об`єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, на підставі його особистої заяви від 3 квітня 2015 року та довідки №1249 від 1 квітня 2015 року про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Позивач отримує пенсію за віком з 1 лютого 2015 року.
Криворізькім південним об`єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області на підставі Рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 7 лютого 2017 року про припинення соціальних виплат відповідно до підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, розпорядженням від 9 лютого 2017 року з 1 березня 2017 року припинено ОСОБА_1 виплату пенсії.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.