ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №817/1932/16
адміністративне провадження №К/9901/34706/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання незаконним та скасування акту перевірки та припису, за касаційною скаргою Управління Держпраці у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Махаринця Д.Є. від 06.07.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С. від 17.10.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2016 року Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області (далі - Управління юстиції, позивач) звернулося з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області (далі - Управління Держпраці, відповідач), у якому просило визнати незаконними та скасувати акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування 14А/04-15 Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та винесений на його підставі припис №14П/04-15/14А від 31.08.2016 (далі - спірні акт, припис).
2. Позовна заява мотивована тим, що Управління юстиції описаних у спірному акті порушень не допускало, а тому у відповідача не було заснованих на законі правових підстав для складання спірних акту і припису відносно позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 06.07.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017, позов задоволено частково та скасовано спірний припис Управління Держпраці. В решті позову відмовлено.
4. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що порушення трудового законодавства, про які іде мова у спірних акті та приписі відповідача, були предметом дослідження у справі про адміністративне правопорушення №569/12213/16-п щодо притягнення до адміністративної відповідальності начальника управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення головного бухгалтера Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Тищенко С.І. на підставі частини першої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), провадження у якій закрито судом апеляційної інстанції за відсутністю події та складу правопорушення (постанова Апеляційного суду Рівненської області від 22.11.2016).
5. Суди попередніх інстанцій, зважаючи на положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній станом на час вирішення і розгляду цієї справи, визнали встановлені у вищеназваній справі обставини такими, які не підлягають доказуванню, а відтак, з огляду на підтверджений у судовому порядку факт відсутності порушень трудового законодавства, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог Управління юстиції.
6. Окрім іншого, суди першої та апеляційної інстанцій звертали увагу, що станом на день проведення відповідачем позапланової перевірки, з працівником, за зверненням якого така була призначена ( ОСОБА_1 ), проведено усі розрахунки. При цьому, судами враховано, що на момент проведення перевірки та винесення спірного припису вже набрала законної сили постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 у справі №817/3203/15, якою звільнення ОСОБА_1 було визнано протиправним, а тому був відсутній сам факт звільнення працівника, і, як наслідок, предмет перевірки стосовно порушення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, Управління Держпраці подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, в період з 29.08.2016 по 31.08.2016 головним державним інспектором праці Поліщук Л.В. на підставі наказу Управління Держпраці від 25.08.2016 №495 та виданого направлення на перевірку від 26.08.2016 №546-Н/01-23, за погодженням із Державною службою України з питань праці, була проведена позапланова перевірка Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за зверненням ОСОБА_1, щодо додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове соціальне страхування, про що складено акт від 31.08.2016 №14а/04-15.
9. Перевіркою встановлено порушення позивачем норм законодавства про працю, зокрема:
- частини третьої статті 115 КЗпП України, частини третьої статті 24 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР), а саме: "розмір заробітної плати за першу половину місяця становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку посадового окладу працівника". Так, зокрема відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 (додаток №1) за вересень місяць 2015 року розмір заробітної плати за першу половину місяця становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку посадового окладу ОСОБА_1 - 500 гривень";
- частини першої статті 116 КЗпП України, а саме: "при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства не проводиться в день звільнення. Так, виплата всіх сум, що належали ОСОБА_1 від Управління при звільненні 30.09.2016, відповідно до наказу Управління від 30.09.2015 №633/04/к "Про звільнення ОСОБА_1 (додаток №2) була виплачена 05.10.2016 відповідно до платіжного доручення №464 від 05.10.2015 (додаток №3) та платіжної відомості № 01.279 (додаток №4).";
- частини першої статті 117 КЗпП України, а саме: "у разі невиплати в день звільнення всіх коштів працівнику не виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Так, при звільненні ОСОБА_1 30.09.2015 виплата сум, що належали їй від підприємства здійснена 05.10.2015 (платіжної відомості №01.279 (додаток №5) без урахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.".
10. За наслідками проведеної перевірки 31.08.2016 відповідачем видано припис №14П/04-15/14А, яким позивачу приписано:
1. врахувати вимоги та в подальшому не допускати порушень вимог частини третьої статті 115 КЗпП України та частини третьої статті 24 Закону №108/95-ВР;
2. врахувати вимоги частини першої статті 116 КЗпП України та не допускати порушень строків виплати заробітної плати в подальшому;
3. вжити заходів щодо усунення порушень частини першої статті 117 КЗпП України.
11. Незгода з такими актом та приписом відповідача, зумовила звернення до суду з даним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
12. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідили і не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, порушили принцип рівності прав учасників процесу та принцип змагальності сторін, не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, внаслідок чого ухвалили необґрунтовані та незаконні судові рішення, які, у зв`язку з цим, підлягають скасуванню.
13. Зокрема, скаржник зазначає, що отримавши наказ від Міністерства юстиції України від 29.09.2015 №3042/к щодо звільнення ОСОБА_1, Управління юстиції не могло передбачити її відсутність 30.09.2015 на робочому місці, а тому було зобов`язано провести із нею повний розрахунок, однак, суди попередніх інстанцій такі обставини справи проігнорували.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Так, частиною третьою статті 115, частиною першою статті 116, частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
15. Також, у відповідності з положеннями частини третьої статті 24 Закону №108/95-ВР розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
16. В свою чергу, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 259 КЗпП України).