ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №1440/2398/18
адміністративне провадження №К/9901/18310/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (головуючий суддя Турецька І.О., судді - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (далі - Грушівська сільська рада), в якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення від 17 лютого 2017 року №9 "Про затвердження Положення про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Грушівської сільської ради на 2017 рік".
В обґрунтування позову зазначив, що неоприлюднення нормативно-правового акту в офіційних друкованих засобах масової інформації є порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування" та є наслідком вважати, що таке рішення не набуло чинності, а тому не підлягає застосуванню та має бути скасованим.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року позов задоволено частково. Визнано рішення Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області від 17 лютого 2017 року №9 "Про затвердження Положення про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Грушівської сільської ради на 2017 рік" нечинним. Зобов`язано відповідача виконати вимоги частини першої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України щодо опублікування резолютивної частини рішення суду після набрання ним законної сили. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Грушівської сільської ради на користь позивача судові витрати у розмірі 704,80 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Грушівської сільської ради є регуляторним нормативно-правовим актом, яке всупереч вимогам статті 57 Конституції України, частини п`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та статті 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" не було оприлюднено у офіційних друкованих засобах масової інформації, а тому не набуло чинності. Посилання відповідача на те, що рішення про встановлення ставок податку на нерухоме майно було розміщене на дошці оголошень сільської ради судом не було прийнято до уваги, оскільки регуляторні нормативно-правові акти повинні оприлюднюватись саме у друкованому засобі масової інформації, відповідно до вимог частини п`ятої статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Грушівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що нормативно-правовий акт на момент звернення позивача з цим позовом до суду вже був нечинним.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив спеціальний строк звернення до суду регламентований частиною третьою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент звернення до суду з цим позовом; далі - КАС України), а саме звернувся до суду після того як нормативно-правовим акт втратив чинність, оскільки такий акт вже не створює правових наслідків для позивача, а визнання протиправним та скасування такого акту або визнання нечинним є неможливим, оскільки він і так є нечинним, тобто таким, що не підлягає застосуванню.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується, враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За приписами частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлено статтею 264 КАС України.
Відповідно змісту частини першої цієї статті, такий порядок поширюється на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.
Зі змісту положень вказаної статті вбачається, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина друга статті 265 КАС України).
Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно приписів підпунктів 12.3.1, 12.3.2, 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.
На виконання вказаних приписів ПК України 17 лютого 2017 року Грушівська сільська рада прийняла Рішення №9 "Про затвердження Положення про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Грушівської сільської ради на 2017 рік". Головним управлінням ДФС у Миколаївській області 27 квітня 2018 року було прийнято податкові повідомлення-рішеннями, якими позивачу нараховано податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, з урахуванням ставок визначених оскаржуваним рішенням.
Отримавши податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до відповідача із запитом щодо прийняття останнім рішення про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Грушівської сільської ради. Відповідачем було направлено ОСОБА_1 копію оскаржуваного рішення від 17 лютого 2017 року, яке ним отримано 14 вересня 2018 року.
Вважаючи рішення Грушівської сільської ради протиправним, позивач 28 вересня 2018 року звернувся до суду з позовом про його скасування.
Як вже зазначалося у цій постанові, суд апеляційної інстанції залишив позов без розгляду у зв`язку з тим, що позивач пропустив спеціальний строк звернення до суду регламентований частиною третьою статті 264 КАС України.
Разом з тим, П`ятим апеляційним адміністративним судом не взято до уваги, те що вказаною статтею лише визначено особливості оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів місцевого самоврядування. Спеціальних вимог щодо строку звернення до адміністративного суду з позовами, предметом оскарження яких є нормативно-правові акти, вона не містить.
Строки звернення до адміністративного суду визначені статтею 122 КАС України.
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.