ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №826/12243/17
адміністративне провадження №К/9901/36547/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу №826/12243/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві,
Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2019 року (прийняту у складів головуючого судді - Вєкуа Н.Г., суддів: Бояринцевої М.А., Васильченко І.П) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Горяйнов А.М.; суддів - Костюк Л.О., Чаку Є.В.)
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві (правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2017 № 75-17 про відхилення скарги на наказ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України розглянути заяву громадянина Республіки Ірак Ірак ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позову зазначає, що оскаржуваний наказ є неправомірним, оскільки відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки, за твердженням останнього, у нього є об`єктивні побоювання, що у разі повернення до країни походження - Іраку йому буде загрожувати небезпека в країні походження, він може стати жертвою внутрішнього збройного конфлікту на території Іраку, а також систематичного порушення його прав та інтересів, відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2019, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачем відомості дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби він звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації. Позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
5. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи встановлено, що за захистом в Україні позивач звернувся лише в квітні 2017 року, тобто після 11 років нелегального проживання на території України.
6. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що позивач не обґрунтував існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати, як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.
7. Судами також встановлено, що позивач не був офіційним членом жодної політичної, громадської, релігійної, військової чи іншої організації, як в країні громадянської належності, так і поза її межами.
8. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при прийнятті рішення проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, що свідчить про обґрунтованість прийнятого наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій враховано правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 16.02.2018 по справі №825/608/17 (№К/9901/5193/17), згідно якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
10. Також судом апеляційної інстанції визнано необґрунтованими доводи позивача про незабезпечення послуг перекладача під час співбесіди, оскільки судом встановлено, що позивач вільно володіє російською мовою, а у відповідності до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" перекладач надається під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 .
12. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 по справі № 826/12243/17.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
13. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наявність інформації про країну походження, не зазначивши, чому не підлягає врахуванню інформація з загальновизнаних інформаційних ресурсів, зокрема зі звітів міжнародних організацій, доданих до позову, що свідчать про наявність у позивача обґрунтованих побоювань щодо повернення до країни походження.
14. Крім того, скаржник зазначив, що шукач притулку не повинен щось доводити, а замість того він має обґрунтувати своє звернення. Позивач має "обов`язок подачі фактів та доказів", які є у його розпорядженні (як це передбачено у Керівництві УВКБ ООН), а "обов`язок доказування" - це зовсім інше поняття, і цей обов`язок вже лежить на відповідачу, який має спростувати факти, надані позивачем.
15. Також скаржник наголошує, що позивач подав відповідачу заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з відповідним обґрунтуванням, а тому відповідно до п. б ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-УІ відповідач не мав права приймати рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав того, що заява позивача є очевидно необґрунтованою.
16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином Республіки Ірак, народився в м. Багдад, за віросповіданням - мусульманин - суніт, неодружений.
18. Позивач залишив територію країни постійного проживання у 2006 році легально, повітряним транспортом, на підставі компетентного дозволу, з метою навчання у Національному медичному університеті ім. Пирогова, м. Вінниця (період навчання 2006-2009), університеті Крок м. Суми (період навчання 2010-2011), Національному медичному університет м. Луганськ (період навчання 2011-2012).
19. Позивач до країни постійного місця проживання повертався двічі - у 2008 та 2010 роках.
20. Позивач 13.04.2017 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, позивач 13.04.2017 заповнив анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка зареєстрована за № 46.
21. Із позивачем було проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол від 25.04.2017 № 2017 КYIV 0046.
22. Головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві 10.05.2017 склав висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. За висновком від 10.05.2017 № 2017 КYIV 0046 Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві здійснило перевірку наведених позивачем доводів. Використавши інформацію з відкритих джерел у мережі Інтернет, відповідач встановив, що ситуація в Іраку покращується, влада держави стрімко звільняє нові території з контролю ІДІЛ. Також у висновку відповідача прийнято до уваги, що місті Ель-Фалуджа, в якому проживав позивач, звільнене від бойовиків Ісламської держави.
24. На підставі вказаного висновку був прийнятий наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 10.05.2017 № 201 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1, у зв`язку з необґрунтованістю заяви та відсутністю умов, зазначених у п. 1 і 13 частини першої статті першої Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту"
Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 13.05.2017 № 81.
25. Позивач, вважаючи відмову неправомірною, 18.05.2017 звернувся до ДМС зі скаргою на рішення ГУДМС про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду вказаної скарги був підготовлений висновок від 29.08.2017 о/с № 2017 КYIV 0046.
26. Рішенням Державної міграційної служби України від 31.08.2017 № 75-17 скаргу позивача на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відхилено.
Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 30.09.2017 № 249.
27. Вважаючи рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IV. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
28. Ухвалою Верховного Cуду від 02.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/12243/17 за касаційною скаргою громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 .
29. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019 для розгляду справи №826/12243/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук А.В., суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.
30. Ухвалою судді Верховного Суду дану від 15 квітня 2020 адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
31. Конституція України.
31.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
32.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
32.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.