ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2020 року
Київ
справа №200/11292/19-а
адміністративне провадження №К/9901/1782/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Желєзного І.В.
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Чекменьова Г.А. від 24.10.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Сухарька М.Г. від 23.12.2019
у справі № 200/11292/19-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі також - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 11.11.2004; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію щомісячних страхових виплат за період з 11.11.2004 з урахуванням фактично виплачених сум; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 11.11.2004 по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
2. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати індексації щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 11.11.2004; зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити індексацію щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 11.11.2004 з урахуванням фактично виплачених сум; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
3. 10.01.2020 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019, в якій просить такі скасувати в частині, в якій у задоволенні позову відмовлено, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 11.11.2004 по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
4. Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
5. 07.02.2020 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині, в якій у задоволенні позову відмовлено, - без змін.
6. 19.02.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 в частині, якою позов задоволено - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
8. Згідно з Актами розслідування нещасного випадку на виробництві від 28.04.2004 встановлений факт отримання трудового каліцтва ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
9. Відповідно до довідки МСЕК від 01.12.2016 позивачу встановлена друга група інвалідності та 80% стійкої втрати професійної працездатності з 24.04.2004.
10. Постановою №18 від 18.01.2005 призначено потерпілому ОСОБА_1 одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності та призначено щомісячну страхову виплату з 11.11.2004.
11. В липні 2019 року позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив повідомити про нарахування та виплату індексації щомісячних страхових виплат за весь час перебування на обліку в Фонді соціального страхування.
12. Відповідач листом від 16.08.2019 № А-01-04/19-453 повідомив, що проводив індексацію страхових виплат за наявною у нього інформацією з червня по серпень 2011 року загальною сумою 38,96 грн та за вересень 2011 року в розмірі 11,10 грн. Оскільки позивач вперше в травні 2017 року надав документи до відділення для здійснення розрахунку індексації щомісячної страхової виплати, то на підставі вимог законодавства здійснено індексацію за період з червня 2014 року по жовтень 2017 року загальною сумою 16 533, 41 грн.
13. З січня 2018 року Фонд припинив нарахування і виплату індексації у зв`язку з тим, що збільшення щомісячної страхової виплати у січні 2018 року (внаслідок перерахунку відповідно до частини другої статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове соціальне страхування") перевищило розмір індексації, що підтверджується довідкою про нарахування індексації від 02.10.2019.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
14. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що перебуває на обліку в Фонді соціального страхування з 11.11.2004 як особа, яка має зареєстрований страховий випадок - професійну травму, відповідно до акта розслідування нещасного випадку на виробництві від 28.04.2004. Відповідачем порушене його право на отримання індексації страхової виплати, а також право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати через несвоєчасну виплату сум індексації.
15. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на та, що позовні вимоги є безпідставними, у правовідносинах з позивачем бездіяльність відповідача відсутня, такий діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що позивач у відповідності до норм законодавства, чинних на момент існування спірних правовідносин, мав право на отримання індексації страхової виплати, обов`язок здійснення якої покладений на відповідача і не перебуває під умовою здійснення застрахованою особою певних активних дій. Необізнаність відповідача стосовно проіндексованої суми заробітної плати потерпілого або зміни стану працевлаштування не звільняє його від обов`язку проведення індексації. Обов`язковою умовою для компенсації втрати частини доходів є факт нарахування вказаного доходу та його несвоєчасної виплати. Разом із тим, оскільки у спірний період після встановлення втрати працездатності відповідачем не був нарахований дохід у вигляді індексації страхової виплати, позовні вимоги в частині нарахування та виплати такої компенсації заявлені передчасно та задоволенню не підлягають.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
17. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, посилаючись на те, що судами під час розгляду справи не враховано, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19.12.2011 (справа № 6-58цс11), від 11.07.2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа № 336/4675/17), від 21.06.2018 (№ 523/1124/17), від 03.07.2018 (справа № 521/940/17).
18. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача зазначив, що оскільки індексація щомісячної страхової виплати не проводилась позивачу через його бездіяльність, відтак у нього не виникло право на отримання компенсації за рахунок коштів Фонду.
19. Окрім цього, позивачем подано відзив на касаційну скаргу, зі змісту якого вбачається, що такий не згідний з доводами відповідача в частині заперечень щодо правильності висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
21. Оскільки судові рішення оскаржуються лишу позивачем і тільки в частині, якою у задоволені позову відмовлено, суд касаційної інстанції переглядає зазначені судові рішення в межах касаційної скарги.
22. Разом із тим, колегія суддів зауважує, що касаційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 у частині задоволення позовних вимог відповідач не подавав, а відтак суд не надає оцінки доводам позивача, викладеним у поданому ним "відзиві на касаційну скаргу", оскільки такі стосуються правильності висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову, сформованих у зазначених рішеннях, однак у зазначеній частині судові рішення жодною зі сторін у справі не оскаржуються.
23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.