|
| |
|
|
|
Постанова
Іменем України
09 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 752/7047/18
провадження № 51-6519км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Білик Н. В., Марчука О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Пантєлєєвої А. С.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Вотінцева Є. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100010001784, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Прип`яті Київської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, та виправдано.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він 27 лютого 2018 року близько 18:45 перебуваючи в приміщенні магазину " Леруа Мерлен Україна" на вул. Саперно-Слобідській, 26 у м. Києві, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, незаконно заволодів електротоварами, що належали указаному магазину загальною вартістю 1141,33 грн, проте не зміг довести свій злочин до кінця з причини, що не залежала від його волі, оскільки при виході з магазину його затримали працівники охорони.
Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував як злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, а саме закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, а тому виправдав останнього.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його до апеляційного суду.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 жовтня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статей 85, 86, 94, 370 КПК України, виправдавши ОСОБА_1, оскільки його винуватість у інкримінованому йому злочині доведено обсягом доказів, які, за твердженням сторони обвинувачення, є належними та допустимими. Також прокурор указує на те, що суд першої інстанції всупереч п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України не зазначив підстав, передбачених ч. 1 ст. 373 цього Кодексу, для виправдання ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд, як вважає прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування. Крім того, на думку прокурора, апеляційний суд, переглядаючи провадження, необґрунтовано визнав ряд доказів недопустимими.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 та його захисники Вотінцев Є. Г., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, висловивши свої доводи, просила касаційну скаргу задовольнити частково, постановлену у кримінальному провадженні ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник Вотінцев Є. Г., а також виправданий ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність доводів прокурора, кожен окремо просили касаційну скаргу останнього залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.
Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи.
При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
У Рішенні від 6 грудня 1998 року "Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків, судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого. Тобто тягар доведення винуватості обвинуваченого покладено на сторону обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У встановленому законом порядку місцевий суд дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Так, виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела того факту, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, а тому виправдав останнього за вказаною нормою кримінального закону на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком районного суду.
Частиною 1 ст. 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 185 КК України суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на таємне заволодіння для нього чужим майном з метою обернення його на свою користь або на користь іншої особи.
Разом із цим, обов`язковими елементами цього складу злочину, крім іншого, є об`єкт злочину - чуже майно, вартість якого повинна перевищувати 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
При цьому, як було встановлено в ході судового розгляду провадження, воно не містить доказів, які би підтверджували наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном, вартість якого перевищувала б 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Місцевий суд установив, що у ході судового розгляду ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та пояснив, що, він перебуваючи в магазині "Леруа Мерлен Україна", зайшов у відділ електротоварів та взяв 12 розеток по 14 грн, поклав їх у пакет і попрямував до відділу кухонь та сантехніки. У зв`язку з тим, що пакет розірвався і одна розетка випала, він склав цей пакет із товаром у свою сумку. Оскільки в нього не вистачало грошей, проте він мав валюту, направився до пункту обміну валют, який був у цьому магазині. До вказаного пункту він вийшов не через каси, а через великий простір біля кас, над яким немає жодних вказівок про те, що виходити з товаром заборонено. Вважав, що продовжує перебувати у магазині. Оскільки пункт обміну валют був зачинений, він вирішив придбати розеток на ту суму, яку мав, а саме на 100 грн. Коли вийшов із цього пункту, до нього підійшла охорона та запитала, чи має він не оплачений товар. Він повідомив їм, що має намір придбати цей товар, але його запросили в кімнату охорони. Там на пропозицію охорони він дістав із сумки пакет з розетками та поклав їх на стіл. Жінка-охоронець взяла цей пакет та пішла з ним у торгівельний зал, на що він заперечив, хотів пройти з нею, але йому перегородили дорогу. Приблизно через 5-10 хвилин жінка повернулась, принесла пакет з розетками та квитанцію, повідомивши, що розеток 20 шт. на суму 1100 грн, він категорично заперечив цей факт. Указував на те, що не мав жодного умислу на викрадення розеток із магазину, крім того, зазначав, що товар підмінили.