ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №807/542/17
провадження №К/9901/50926/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи - Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Калинич Я. М., суддів: Шешені О. М., Рейті С. І., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Сеника Р. П., суддів: Попка Я. С., Хобор Р. Б.
І. Суть спору
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), за участю третьої особи - Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність ДКС України щодо не нарахування ОСОБА_1 індексу інфляції на суму невчасно виплачених сум коштів, зазначених у виконавчих листах, виданих Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року та 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012 та у виконавчих листах, виданих Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/2012, від 22 квітня 2014 року у справі № 302/842/13-ц, від 27 лютого 2015 року у справі № 302/1462/14-ц, від 24 березня 2015 року у справі № 302/1403/14-ц, від 27 лютого 2015 року у справі №302/1462/14-ц;
1.2. зобов`язати ДКС України нарахувати та виплатити позивачу суму коштів з урахуванням індексу інфляції на суму невчасно виплачених сум коштів, зазначених у виконавчих листах, виданих Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року та 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012 та у виконавчих листах, виданих Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/2012, від 22 квітня 2014 року у справі № 302/842/13-ц, від 27 лютого 2015 року у справі № 302/1462/14-ц, від 24 березня 2015 року у справі № 302/1403/14-ц.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що за наслідками розгляду низки справ у Воловецькому та Міжгірському районних судах Закарпатської області, за його позовами до Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, позивачу видавались виконавчі листи виданих Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року та 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012 та виданих Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/2012, від 22 квітня 2014 року у справі № 302/842/13-ц, від 27 лютого 2015 року у справі № 302/1462/14-ц, від 24 березня 2015 року у справі № 302/1403/14-ц, які він пред`являв згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" до органів казначейської служби з метою безспірного списання коштів з рахунків Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області.
2.1. Однак, у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, виконавчі листи були спрямовані до ДКС України з метою їх виконання по бюджетній програмі для забезпечення виконання рішень судів.
2.2. Позивач стверджує, що виплати за виконавчими документами не було здійснено в розумні строки, у зв`язку з чим у нього виникло право на певну компенсацію за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, що врегульоване частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
2.3. Вказує, що звертався до ДКС України із заявами про виплату йому інфляційних втрат на суму заборгованості, яка вчасно не була виплачена, однак відповідачем було відмовлено у таких виплатах, оскільки вони не передбачені законодавством.
2.4. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про зобов`язання нарахувати та виплатити йому суму коштів з урахуванням індексу інфляції на суму невчасно виплачених коштів за виконавчими листами у справах за №№ 704/116/2012, 706/769/2012, 302/842/13-ц, 302/1462/14-ц, 302/1403/14-ц.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. За результатами розгляду низки справ за позовом ОСОБА_1 видано виконавчі листи:
Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року на суму 20000 грн. у справі № 704/116/2012.;
Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року на суму 1000 грн. у справі № 704/116/2012;
Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року на суму 20000 грн. у справі № 706/769/12;
Міжгірським районним судом Закарпатської області від 22 квітня 2014 року на суму 10000 грн. у справі № 302/842/13-ц;
Міжгірським районним судом Закарпатської області від 27 лютого 2015 року на суму 10000 грн. у справі № 302/1462/14-ц;
Міжгірським районним судом Закарпатської області від 24 березня 2015 року на суму 1000 грн. у справі № 302/1403/14-ц.
4. Зазначені у виконавчих листах кошти підлягали стягненню з Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області.
5. Рішеннями про виплату компенсації за рахунок коштів передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, затвердженими головою ДКС України від 14 листопада 2016 № 19 на суму 1883,84 грн. (по виконавчому документу у справі № 706/769/2012) та від 28 грудня 2016 року № № 22, 23 на суму 52,18 грн. та 1739,18 грн. відповідно (по виконавчому документу у справі № 704/116/2012) позивачу нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів, яка виплачується за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
6. Решта виконавчих листів на які вказує позивач перебувають на виконанні.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, в позові відмовлено.
8. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між позивачем та ДКС України виникли виключно в площині виконання рішення суду, а відтак вимога позивача щодо нарахування та виплати суми коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції є необґрунтованою.
9. Зазначена позиція підтримана Львівським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
10. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
11. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що оскільки Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не врегульовано питання щодо нарахування індексу інфляції на суму невчасно виплаченої суми коштів за рішенням суду, тому судами необхідно було застосувати аналогію закону.
11.1. Наголошує, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не взяли до уваги його доводів, зокрема щодо того, що зобов`язання держави також можуть виникати із судових рішень. З посиланням на положення статей 11, 625 Цивільного кодексу України позивач ствердив, що держава як боржник у спірних правовідносинах повинна виплатити йому кошти з урахуванням інфляційних втрат, адже своє зобов`язання щодо виплати коштів за судовими рішеннями. виконала несвоєчасно.
11.2. Також вказує, що судами не враховано висновки Верховного Суду України, висловлені у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
12. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
13. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
14. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
15. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
19. Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
21. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
22. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
23. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
24. Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
25. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили (тобто до 01 січня 2013 року), боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
26. З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб`єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.
27. Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина.