ПОСТАНОВА
Іменем України
14 квітня 2020 року
Київ
справа №743/383/18
адміністративне провадження №К/9901/51805/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чопського прикордонного загону (військова частина 1493) Державної прикордонної служби України на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року (суддя Сташків В.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року (судді Губська О.А., Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі № 743/383/18 позовом Чопського прикордонного загону (військова частина 1493) Державної прикордонної служби України до громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 про продовження строку затримання,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У квітні 2018 року Чопський прикордонний загін (військова частина 1493) Державної прикордонної служби України (далі - Чопський прикордонний загін; позивач) звернувся до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 (далі - відповідач) про продовження строку затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 11 жовтня 2018 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 жовтня 2017 року ухвалою та постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відносно відповідача було прийнято рішення про примусове видворення з України, затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. 26 жовтня 2017 року відповідач був поміщений до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з місцем розташування у с. Розсудів Ріпкинського району Чернігівської області. Строк затримання відповідача закінчується 11 квітня 2018 року, але забезпечити його примусове видворення неможливо, так як відсутня співпраця з боку останнього. Зокрема, наявне умисне надання неправдивої інформації щодо себе, відповідач відмовився від повторного анкетування, що перешкоджає Чопському прикордонному загону одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ріпкинський районний суд Чернігівської області рішенням від 10 квітня 2018 року адміністративний позов задовольнив частково. Продовжив строк затримання громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 10 жовтня 2018 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що особа іноземця не ідентифікована, відсутня співпраці з його боку під час процедури ідентифікації. Відтак є підстави для продовження строку затримання.
Постановою від 26 квітня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд апеляційні скарги Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України та Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чопського прикордонного загону (військова частина 1493) Державної прикордонної служби України залишив без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, при цьому зазначив, що в даному випадку не ставиться питання про пом`якшення або скасування відповідальності відповідача, а тому неможливим є застосування частини сьомої статті 183-7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент затримання іноземця.
10 травня 2018 року громадянин Єменської Республіки ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивачем зазначено дії та заходи, які ним вживались для ідентифікації відповідача з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію), та з огляду на наявність умов, передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати відповідача, забезпечити його примусове видворення чи реадмісію у строк затримання, встановлений ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 308/10157/17, наявні підстави для продовження строку затримання відповідача.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи відповідача про те, що строк затримання відповідача може бути продовжено лише на три місяці з посиланням на норми статті 58 Конституції України та частини сьомої статті 183-7 КАС України, в редакції, що була чинною на момент затримання відповідача з поміщенням у пункті тимчасового перебування іноземців, уже розглядались під час апеляційного розгляду справи за апеляційними скаргами Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України та заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чопського прикордонного загону (військова частина 1493) Державної прикордонної служби України. Відтак, суд позбавлений повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року Заступник прокурора Чернігівської області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким продовжити строк затримання громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1 у пункт тимчасового перебування іноземців на три місяці - до 11 липня 2018 року.
Мотиви касаційної скарги ґрунтуються на тому, що фактично судом ухвалено рішення, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду, що погіршує становище іноземця, а саме продовжено строк його тримання у пункті тимчасового тримання іноземця до шести місяців, що суперечить чинному законодавству, спричиняє шкоду інтересам держави, так як таке утримання іноземця здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
Скаржник стверджує, що положення чинного законодавства, які набули чинності з 15 грудня 2017 року, значно звужують права іноземця, створюють передумови для збільшення граничного строку тримання у пункті тимчасового тримання з 18 до 24 місяців тих іноземців, які затримані ще за час дії законодавства, що втратило чинність. Збільшення з трьох до шести місяців терміну звернення до суду з позовом про продовження строку тримання фактично позбавляє можливості іноземця до спливу граничного строку залишити пункт тримання у разі бездіяльності органу, який ініціював затримання особи. Оскільки відповідача було затримано та поміщено до пункту тимчасового утримання іноземців до внесення змін у КАС України, згідно із частиною сьомою статті 183-7 якого передбачалося, що продовження строків затримання відбувається кожні три місяці. З метою недопущення звуження прав відповідача та враховуючи, що на момент його затримання існував процесуальний закон, який передбачав можливість продовження строку затримання до трьох місяців, то, на думку скаржника, строк затримання може бути продовжено лише на три місяці.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чопського прикордонного загону.
Відповідач - громадянин Єменської Республіки ОСОБА_1 правом подачі відзиву на касаційну скаргу не скористався.
У силу положень частини четвертої статі 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
12 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 12 червня 2019 року № 710/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Ухвалою від 30 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
11 жовтня 2017 року о 04 год 20 хв. громадянин Республіки Ємен ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був виявлений та затриманий прикордонним нарядом "Група реагування" на напрямку 284 прикордонного знаку в 3000 метрів від лінії державного кордону при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словаччину в складі групи осіб поза межами пункту пропуску, без документів, що посвідчують особу, чим порушив вимоги статті 9 Закону України "Про державний кордон України".
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 308/10157/17 клопотання Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено, затримано громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк до шести місяців.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 308/10157/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року, адміністративний позов Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено, примусово видворено громадянина Єменської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі території України.
Відповідно до акту приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 26 жовтня 2017 року відповідача передано до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців.
З метою установлення особи відповідача Чопським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України подавались запити до почесного консульства Єменської республіки у м. Києві від 29 листопада 2017 року № 27/1795 та від 15 січня 2018 року № 81/63.
Відповіді на вказані запити на адресу позивача не надходили.
Листом від 02 квітня 2018 року № 81/285 позивач звернувся до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців щодо здійснення додаткового анкетування відповідача для встановлення його особи та отримання документів на повернення до країни походження, у відповідь на який отримав лист від 04 квітня 2018 року № 09-02/548, в якому зазначалося, що громадянин Єменської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, від заповнення анкети відмовився із власних міркувань.
З огляду на наявність підстав для продовження строку затримання відповідача, Чопський прикордонний загін звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено право кожного на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року у справі "Анатолій Руденко проти України", яке стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).