Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 307/660/16-ц
провадження № 61-806св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року у складі судді Розман М. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 21 серпня 2013 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,1909 га, що розташована на АДРЕСА_1 . Геодезичною зйомкою та схематичним розміщенням земельних ділянок, виконаних Державним підприємством "Закарпатгеодезцентр", встановлено, що ОСОБА_2, яка є суміжним землекористувачем, самовільно зайняла частину належної їй земельної ділянки площею 108,40 кв. м та встановила огорожу протяжністю 52,50 м. За це правопорушення на ОСОБА_2 був складений адміністративний протокол та її притягнуто до адміністративної відповідальності.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 108,40 кв. м шляхом знесення самовільно встановленої огорожі довжиною 52,50 м, що розташована на належній ОСОБА_1 земельній ділянці та не чинити їй перешкоди у користуванні цією частиною земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні частиною земельної ділянки площею 108,40 кв. м шляхом знесення самовільно встановленої огорожі довжиною 52,50 м, що розташована на належній ОСОБА_1 земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1909 га на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем, яка самовільно зайняла частину належної позивачу земельної ділянки площею 108,4 кв. м і встановила огорожу протяжністю 52,50 м.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_2 самовільно зайняла частину належної позивачу земельної ділянки площею 108,4 кв. м, і встановила огорожу протяжністю 52,50 м.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просили скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень не звернули уваги на те, що межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також місце будівництва огорожі були між сторонами погоджені. Спір між сторонами щодо меж земельних ділянок органом місцевого самоврядування не розглядався, тому факт щодо самовільного захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки позивачки є недоведеним.
Судами попередніх інстанцій не вжито заходів щодо встановлення всіх обставин, що мають значення для справи, які стосуються факту самовільного захоплення відповідачами частини земельної ділянки позивача, в тому числі шляхом призначення судової земельно-технічної експертизи, суди не сприяли сторонам у реалізації їхніх процесуальних прав.
Крім того, судом першої інстанції у порушення вимог статті 31 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) прийнято заяву про збільшення позовних вимог.
Також судами попередніх інстанцій розглянуто справу за відсутності відповідачів, що перешкодило їм реалізувати свої процесуальні права щодо подання доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року, витребувано із Тячівського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 307/660/16-ц, зупинено виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до свідоцтва про право власності від 21 серпня 2013 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1909 га, розташованої на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Геодезичною зйомкою та схематичним розміщенням земельних ділянок, виконаних Державним підприємством "Закарпатгеодезцентр", встановлено, що ОСОБА_2, яка є суміжним землекористувачем, самовільно зайняла частину належної їй земельної ділянки площею 108,40 кв. м та встановила огорожу протяжністю 52,50 м.
23 лютого 2016 року державним інспектором сільського господарства України в Закарпатській області Карасьовим І. І. складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2, як суміжний землевласник, встановила огорожу (паркан) вздовж земельної ділянки ОСОБА_1, що розташована на АДРЕСА_1, чим самовільно зайняла частину земельної ділянки площею 0,0108 га за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 .
Того ж дня державним інспектором сільського господарства України в Закарпатській області Карасьовим І. І. був складений протокол про адміністративне правопорушення № 0000003, згідно із яким встановлено, що ОСОБА_2 шляхом облаштування огорожі, самовільно зайняла та фактично використовує частину земельної ділянки суміжного землевласника ОСОБА_1, площею 0,0108 га, що розташована на АДРЕСА_1 , таким чином, у діях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за кваліфікуючими ознаками - самовільне зайняття земельної ділянки.
Постановою Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 03 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано виною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, та накладено на неї стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.